Ернсту Теодорові Амадею Гофману належить особливе місце в історії німецького романтизму. Пишучи свої твори в похмуру добу німецької історії, Гофман негативно ставився до філістерської Німеччини. Йому була ненависна придворна атмосфера невеликих німецьких князшств, задушлива атмосфера бюрократизму

У своїх кращих творах (”Життєва філософія кота Мурра…” і “Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер”) Гофман показавши в сатиричному плані гнітючу обстановку німецького міщанства. Народився Гофман 24 січня 1776 р. у Кенінгсберзі (нині Кал-інінград) у родині адвоката. За бажанням батьків вивчав юриспруденцію. Після закінчення університету Гофман одержавши призначення до Варшави. Виконуючи службові обов’язки, віддається музиці й театру. У Варшаві молодий автор створює свою першу оперу на романтичний сюжет, ставити її втеатрі.

Частка кидала його у різні куточки Європи: Познань, Плоцьк, Варшаву, Бамберг, Берлін. Вільний від служби година віддає мистецтву. Працює диригентом та художником у театрі. Перші твори Гофмана присвячені музичній тематиці. Інтерес до музики не був звичайним захопленням письменника чи його іншим покликанням. Вона ввійшла в нього як великий таємниця буття, як своєрідний, за його словами, “санскрит природи”. Гофман-письменник сприймав світ у музичній його суті. Тема музики й музикантів постійно, цікавила його. У всіх його творах більшою чи меншою мірою присутня музика. Великий успіх перших літературних творів надихнув Гофмана, і він починає плідно працювати як письменник. Пише швидко й багато. З’являються фантастичні казки й повісті: “Золотий горнець”, “Лускунчик”, “Володар бліх”, роман “Еліксир диявола”, оповідання “Майстер Мартін”, “Наріжне вікно”, сатиричні шедеври “Малюк Цахес” і “Життєва філософія кота Мурра…”.

У творах митця нерідко відбувається роздвоєння особистості персонажа. Гофман був першим серед письменників XIX ст., котрий відкрив двоїстість людської натури. Риси протиріч людини в нього виступають окремо, не змішуючись, і матеріалізуються у творчій свідомості в образах двійників.

Герої Гофмана поділяються на дві категорії: щасливих обивателів, задоволених собою й своїм існуванням, котрі слухняно грають свої безглузді ролі, і на мрійників, ентузіастів, людей не від світу цього. Життя вселяє в них жах, і смороду, не знаючи, що йому - світу - протиставити, тікають від нього у свій внутрішній світ, алі й там не знаходять ні щастя, ні спокою. У новелі “Малюк Цахес…” головний герой, студент Бальтазар, бере доля в “реальній” боротьбі проти політичного деспота й тирана. Бальтазар за вдачею співає, складає вірші про солов’я й троянду, вкладаючи в поетичні образи свій ціпок пристрасть до красуні Кандіди. Не має значення, талановиті твори Бальтазара чи ні, а важливо, що йому притаманне поетичне світосприйняття, що наодинці з природою він відчуває стан блаженного схвилювання, захоплення, яку змінюється п’янкою меланхолією.

Гофман наділяє свого героя даром прозорливості. Він - співає, і бачить оточуючих людей такими, якими смороду є насправді, ніяке чаклунство не примусить романтичного героя в потворному мерзотникові й кар’єристі визнати особу, гідну слави. Бальтазар тому і є романтичний герой, що вступає в поєдинок із злодієм, перевертнем, котрий краде всі, що потрапляє в поле його зору. Заючи, що Бальтазар закоханий у Кандіду, Цахес відбирає в нього кохану. Тоді студент розшукує чародія Альпануса, і тієї розкриває таємницю Цахеса. Бальтазар, за законами казки, одружується з прекрасною Кандідою й отримує як дарунок від Альпануса помешкання й засоби до життя.

Гофман висміює псевдопрограму освіти, де корисне змішане з безглуздим, важливе - з дурницею. Освітою керує колишній лакей, котрий спромігся статі міністром. Вісь які новації в галузі освіти пропонує цей невіглас князеві: “Вирубати ліси, зробити річку судоплавною, розвести картоплю, покращити сільські школи, насадити акацій і тополя, навчити юнацтво співати на два голоси ранкові й вечірні молитви, прокласти шосейні дороги й привити віспу”. Автор включає в цей перелік ті, що дійсно робилось у Прусії на межі століть. Гофман дає чудову пародію на так звану філософію здорового глузду й тверезих міркувань, котра визначала суть суспільного життя тогочасної Німеччини.

Автор із сумом констатує непереборну владові реальності, яка поглинає романтичні мрії. У літературній творчості повно розкрився геніальний талант Гофмана, необмеженість його творчої фантазії, стилістичне новаторство й розмаїття. Гофман завдяки особливостям свого яскравого й предметного уявлення вмів писати про небувале так переконливо, що його фантазії здавалися реальнішими за реальну дійсність. Він був не байдужим спостерігачем, а дотепним іронічним критиком тихнув жалюгідних чи відразливих явищ, з якими стикався щодня. Як справжній романтик, Гофман протиставляв ницому світу, бездуховному існуванню черні постать талановитого митця, який уособлював для нього ідеал чистої, безкорисливої творчої людини. Протистояння поета, художника й музиканта філістерам - головна тема оповідань, повістей, романів Гофмана. Його проза напрочуд поетична, образний світ настільки багатий, барвистий, музичний, що таки бере читача в повний, зачаровує, впливає на всі його почуття - зір, слух, навіть дотик. Письменник, художник, музикант проживши недовге, сповнене трагізму життя: безрадісне дитинство, невлаштованість з роботою, хвороби, постійна боротьба за свою гідність людини й митця.

На надгробку письменника викарбувано: “Отут похований Е. Т. А.Гофман, що народився 24 січня 1776 і помер у Берліні 1822 р. Він був однаково чудовим юристом, поетом, музикантом, живописцем».