Відповідно до поглядів Элиота, що отразились у його эссеистике й поетичній творчості, причиною вічної трагедійності буття людей є їх власна людська природа. Первородний гріх розділив людину й Бога. Можливість наблизитися до Бога закладена в смиренності, в усвідомленні людиною свого місця в системі світобудови стосовно Бога. Однак історія людства, як неї мислить Элиот, являє собою не рух до Бога, а споконвічне повторення первородного гріха. Людина підкоряє своє життя земним бажанням, відмовляючись визнати владу Бога, внеположенних абсолютних цінностей над собою. Гріховний початок витісняє в його душі божественне. Він сам прагне до влади, до володіння миром, тобто приймає на себе роль Бога. Зневага етичними нормами приводить до розпаду

Внутрішньої цілісності. Людина замикається в сфері власних повсякденних почуттів, іншими словами в сфері свого сугубо людського «я», відчужуючись від Бога, першооснови всього сущого, від миру й від людей. Його мовлення перестає бути адекватним вираженням сприйняття мира

Такими Элиот бачить своїх сучасників. Саме людина початку ХХ століття, епохи розпаду всіх цінностей, і той стан, у якому він перебуває, стають предметом міркувань автора «The Waste Land». Переді читачем послідовно розгортається свідомість людини й художника, що належить постромантической культурі. У цьому змісті поема невіддільна від свого часу. І, незважаючи на категоричне небажання Элиота бути приліченим до тих письменникам, які говорили про проблеми «загублених», за своїм духом, настрою, певним мотивам поема все-таки нерозривно пов’язана з літературою «загубленого покоління». Конфлікти епохи за рахунок зсуву тимчасових планів переростають в Элиота у всесвітню катастрофу, в універсальні проблеми буття людини, і цей момент завжди варто мати на увазі при аналізі «The Waste Land».

Людина (художник) як суб’єкт культури виявилася наданий самому собі. Романтизм знищив традицію (систему стійких эстетических принципів), що була для художника джерелом творчості. Сучасний художник намагається знайти натхнення, звертаючись до свого повсякденного «я», але справжня творчість зв’язана не з повсякденною особистістю, не з імпульсивним натхненням, а із традицією. Остання ж розірвана у свідомості героя «The Waste Land». Минуле й сьогодення культури ізольовані друг від друга. Минуле замкнуте на собі самому й виникає в поемі у вигляді обривкових спогадів, нескладного накопичення вирваних з контексту цитат і образів. Сьогодення у свою чергу не несе в собі минулого, тому що герой не

Відчуває й не усвідомлює із глибинної тотожності тієї метафізичної основи, що їх поєднує. Отже, і минуле, і сьогодення позбавлені для нього змісту. Е. Ганнер думає, що виникаючі в п’ятої частини «Марної землі» бачення оповідача, які символізують катастрофу західної культури змушують його шукати істину в східній мудрості. Ідеї буддизму й індуїзму створюють, на думку дослідниці, моральну основу для відродження героя[цитата по:Ганнер,1958:133]. Із цим твердженням навряд чи можна погодиться, тому що поетичний текст робить очевидним, що постулати «Бхагават-гити» і Упанишад перетворилися в сучасному світі в порожні абстракції й втратили всякий зміст. Східна мудрість - така ж марна пустеля для героя, як і західна

Розпад європейської культури Элиот мислив не тільки в історичному, але й у синхронічному зрізі. Її життєвість укладена в єдності всіх її складових, тобто національних культур. Така єдність, на думку поета, з усією очевидністю демонструвало пізніше середньовіччя. Однак із часом відбулося відокремлення національних культур, оскільки в європейців зникло відчуття актуальності для сучасного життя основи всієї європейської культури - античності. Ідея розпаду європейського древа передається Элиотом в «The Waste Land» за допомогою змішання різних мов. Цитати на сімох мовах, які включаються в англійське мовлення оповідача, створюють відчуття язикового сум’яття, Вавилонського стовпотворіння, що досягає кульмінації у фіналі поеми:

London Brige is falling down falling down falling down Poi s’ascose nel foco che gli affina Le Prince d’Aquitaine a la tour abolie This fragments I have shored against my ruins Why then Ile Fit you. Hieronimo’s mad againe. Datta. Dayadhvam. Damyata. Shantih Shantih Shantih

Весь цей комплекс ідей представлений у поемі двома центральними темами. Перша з них традиційно позначається в як «смерті-у-життя». Герой «Марної землі» втратив життєві сили: його буття позбавлене змісту. Воно несвідомо, автоматично. Такого роду існування зв’язане не з миром життя, а з миром смерті. Смерть у контексті поеми перестає бути звільняючою силою й стає формою зкзистенции. Ця ідея задана вже в епіграфі, де говориться про умской Сивилле, що від старості перетворилася в горсточку пилу, але проте не припинила свого земного існування

В «The Waste Land» Элиот демонструє різні варіації теми в - житті. Марія Лариш із її безпредметними спогадами; сам оповідач поеми, що пережив любовний екстаз у гіацинтовому саду; мадам Созострис; юрба безликих людей, що рухається по Лондонському мосту; великосвітська дама, вульгарна дівиця Лив, клерк і друкарка й інші персонажі поеми - існування всіх цих героїв є смерті-у-життя

Етичний зміст, що дана формула має на увазі, також надзвичайно важливий для розуміння проблематики «Марної землі». В III главі поеми («The Fire Sermon») читач виявляється свідком любовного побачення клерка й друкарки. Воно наочно демонструє концепцію Элиота. Читач бачить, що любов перетворилася для сучасних людей у своєрідну тілесну вправу, що ввійшла у звичку. Тут немає ні тваринної пристрасті, ні усвідомленого зла, ні любові й добра. Акт живої природи нагадує нам скоріше механічний процес, роботу раз і назавжди заведених автоматів. Отже, згідно Элиоту, нездатність людей розрізняти добро й зло неминуче пов’язана з формою їхнього існування, смерті-у-життя

На жаль, в элиотоведении, як правило, упускається з виду актуальнейший питання про можливі літературні джерела центральної теми поеми, що Элиот сам називав «смерті-у-життя». Із всіх відомих дослідників цю проблему розглядає у своїй роботі лише Е. Ганнер. Вона думає, що основна тема «The Waste Land» була підказана авторові знаменитою поемою С. Т.Кольриджа «Сказання про старого мореплавця». Элиот, як указує Ганнер «запозичить у Кольриджа образ життя-у-смерті й переосмислює його в тему смерті-у-життя» [цитата по: Gunner:143]. Дослідниця найдокладнішим образом аргументує своє припущення, проводячи зіставлення центральних тим двох поем. Однак конкретних фактологических доказів того, що Элиот взяв образ саме в Кольриджа немає. Мотив життя-у-смерті був широко розповсюджений у літературі XIX століття, і цілком міг бути запозичений Элиотом у Гофмана, Шеллі, Э. По, Т. Готьє й др.

Другу найважливішу тему поеми дослідники визначають як тему метаморфози, зміни або відродження. Метаморфоза, що з очевидністю демонструє «The Waste Land», згідно Элиоту, є сутність буття й мистецтва. У матеріальному світі все змінюється, відбувається безперервна зміна одних форм іншими. Тут немає нічого стійкого, сутнісного. Постійний тільки сам процес метаморфоз. Тема представлена в «The Waste Land» численними образами, ситуаціями, цитатами ремінісценціями й має в поемі два плани: реальний і ідеальний. Останній орієнтує читача на «норму», показуючи, яким образом герой здатний знову знайти життєві сили. Ідеальний план теми, як правило, безпосередньо пов’язаний з контекстом того джерела, звідки запозичені цитата або ремінісценція, що вводить дану тему. Реальний план являє собою трансформацію ідеального в собитийном контексті «The Waste Land», демонструючи читачеві те, що відбувається з героєм на самій справі

Pages: 1 2