Критика давно вже відзначила його ніжну душу, те саме що «сьогодення», неприлизаному Єсеніну, і босяцьку долю, родинну ранньому Максимові Горькому. Втім, у батьки авторові і його героєві приписали й Вен.Ерофеева, а в прадіди - Івана Баркова.

«Незаконний нащадок російської літератури» (Вл.Бондаренко), він злився зі своїм персонажем, хоча в Э. збережена те дозування автобіографії, що існує в будь-якому іншому літературному герої. Епоха, позначена деякими критиками - ровесниками письменника - як «епоха бессудебья», виштовхнула Э. із країни й надихнула на граничну щирість, исповедальность, самооголеність. У цьому йому допомогла мова вулиць, лексика підворіть. Західні критики прилічили героя до «брудного реалізму», зануреному в самі низинні й неприємні прояви людини. «Крутий заміс звичок шпани й звичок богеми, абсолютного індивідуалізму й пієтету перед державністю», неймовірна виживаність як у барачних умовах, так і на чужині зробили героя Лимонова виразником люмпенизированного русскою соціуму