Сорок князів, царів і імператорів у тисячу років створили Росію. У їхній черзі були правителі слабк і невдалі, були митецькі й геніальні. Недоліки одних протягом століть вирівнювалися діяннями інших. Усе разом створили нашу Батьківщину, її міць і красу, її культуру й велич - і ми, росіяни, назавжди залишимося їх неоплаченими боржниками

У своїй велетенській тисячолітній справі творці Росії опиралися на три великих підвалини - духовну міць Православної Церкви, творчий геній Російського Народу й доблесть Російської Армії. Зло підступно й безжалісно, для його стримування потрібна не тільки духовна, але й військова сила. Необхідні люди, готові негайно оголити шпагу в ім’я справедливості й добра в захист честі співгромадян і благополуччя Батьківщини

Протягом двох сторіч офіцерський корпус був однієї з найбільш утворених і культурних груп суспільства. Наука й техніка Росії значною мірою розвивалися його представниками. Багато хто з найбільших російських письменників, поетів і діячів культури або самі у свій час служили офіцерами, або були вихідцями з офіцерських сімей.” Сьогодні ж людина, що носить військовий мундир, найчастіше сприймається співвітчизниками, ровесниками як інтелектуально й культурно неповноцінний.” (О. В. Золотарьов” Армія й культура.” М. 91 р., с. 4) .

“Раз змінилися умови політичного й громадського життя, змінився погляд на армію, природно, і виховний^-виховні-військово-виховні завдання збройної сили повинні йти за новим планом, у якому моральний вплив, робота духовна над нижнім чином повинна зайняти належне місце, а не у вигляді допоміжного придатка до військової муштри,” - писав в 1906 році полковник Генерального штабу російської армії М. С. Галкін. І далі він додав:” Нехай же сучасний керівник перейметься ідеєю, що армія працями тисяч офіцерів - вихователів повинні звернутися у величезний будинок морального й розумового розвитку, залишаючись у теж час школою честі, доблесті, дисципліни, здорового, надійного патріотизму.” Порятунок суспільства й армії - у розвитку культури. Вирішальним фактором всіх перетворень був, є й буде сама людина- політично активний, соціально діяльний, високоосвічений, культурний. Тільки таким людям під силу відродити військові традиції, етикет, підняти авторитет армії, її роль як школи виховання. (О. В. Золотарьов” Армія й культура” . М. 91, с.

Джерела військової культури

У військового справи на Русі найбагатша історія. І завжди російські ратники були улюблені й шановні співвітчизниками. Одна із причин тому високий рівень духовності російського військового. Сторіччями вироблявся в російської армії кодекс моральності. Його неминущі цінності - вірність боргу, військова честь, достоїнство, гордість за приналежність до професії захисника Батьківщини - збереглися як святині й передавалися з покоління в покоління, перевірялися на міцність у боях і виховувалися ратною працею в мирний час. Державні діячі, полководці й воєначальники, офіцери й генерали російської армії невпинно піклувалися про збільшення слави й традицій військ, підвищенні культури, дотриманні правил етикету. Особливо великі заслуги в цій області Петра I, П. А. Румянцева, Г. А. Потьомкіна, А. В. Суворова, М. И. Кутузова, Ф. Ф. Ушакова, В. А. Корнілова, П. С. Нахимова, М. И. Драгомирова, С. О. Макарова, Н. Д. Скобелєва

По праву провідне місце в історії російської армії займає Петро I. Саме його реформами були створені регулярні армія й флот Росії, закладені основи військової культури, збільшені традиції й ритуали, вироблена єдина система навчання й виховання офіцерів і солдат. У ній вивчення військового справи сполучалося з вихованням патріотизму, дисциплінованості, почуття честі й духу товариства, гордості за звання військового.” У службі честь” - от головний завіт Петра I, якому він випливав неухильно й вимагав того ж від офіцерів і солдатів. Моральному вихованню армії, культурі спілкування цар - реформатор надавав дуже велике значення. Тих офіцерів, які зневажливо ставилися до солдатів, він засуджував. От трохи петровских заповідей: “Офіцери суть солдатам, яко батьки дітям, того заради підлягає їхній так само отечески містити” ;” Капітан повинен поводитися із солдатами, яко батько з дітьми, перестерігаючи непорядних, направляючи їхніми радами й карати милості невартих, відрізняти й любити добрих.” Всe це сказано дві сотні років тому, а звучить актуально сьогодні. Особливо Петро I піклувався про розвиток широкого культурного кругозору вихованців військових шкіл, майбутніх офіцерів в “Нарисах історії морського кадетського корпуса” повідомляється, що його учнів навчали малюванню, фехтуванню, танцям. В 1702 році по велінню Петра I на Червоній площі в Никольских воріт почали будувати будинок публічного театру - “Комедиальную храмину” . У грудні 1703 року тут стали показувати спектаклі, які відвідували й вихованці військових шкіл, безсумнівно, дуже вплинувши на естетическое розвиток майбутніх офіцерів. З ім’ям Петра I зв’язана поява безлічі військових ритуалів і атрибутів. Він установив однакову форму прапора, його розцвічення й малюнок, наказав прийняття присяги в армії й на флоті під прапором, символом військової честі й доблесті військ. У петровском” Уставі військовому“говорилося:” Хто прапора присягнув один раз, той в оного до смерті стояти повинен. “Полк, що втратив прапор у бої, підлягав розформуванню, а його солдати й офіцери втрачали права носити військове звання. Тоді ж уводитися єдина військова форма одягу з розходженням по родах військ і для гвардії. Правда, уперше знаки розходження на Русі з’явилися ще в стрілецькому війську, але Петро I удосконалив їх, підняв значимість як необхідних військових атрибутів. У російської армії з особливими ревнощами ставилися до честі військового мундира, що персоніфікувалася з бойовою славою й ратними традиціями військ. Позбавлення мундира або права носіння яких-небудь знаків відмінності означало безчестя й служило одним з найважчих покарань для офіцера або солдата. Іноді воно застосовувалося до підрозділу або навіть військової частини, що порушили устав або виявили малодушність на боле бою. При Петрові I прийняли сучасний вид нагороди - медалі й ордена. Петро I увів і особливі знаки відмінності за сміливість і хоробрість у бої. Після смерті пануючи - реформатора виховання й утворення офіцерства як і раніше - у центрі уваги російських самодержців

При Ганні Иоановне в 1731 році засновується шляхетский (дворянський) корпус. Його учні вивчають поряд з військовими предметами іноземні мови, історію, географію, юриспруденцію

Педагогічні погляди Катерини II і одного з головних її помічників поручика-генерал-поручика И. И. Бецкого найбільше яскраво виразилися в” Новому уставі сухопутного кадетського корпуса” , прийнятому 11 вересня 1766 року.” Корінь всьому злу й добру - виховання,” - затверджував Бецкий. Він же вважав, що військовим у першу чергу потрібно давати блискуче виховання, і пропонував для цього відкрити військові школи, у яких навчалися б діти, що досягли 5-6 літнього віку. Кадети крім військових предметів вивчали: красномовство, історію, географію, хронологію, мови, мораль, природне право, державне право, астрономію, малювання, живопис, гравіювання, статую, делание статуй, архітектуру, музику, фехтування, танцювання.” Бецкий уважав, що необхідно з раннього дитинства підтримувати у вихованцях схильність до працьовитості, створювати в них звичку уникати ледарства, бути чемним і жалісливим до бідності й нещастя. Виховання кадетів направлялося на розвиток у них моральних якостей, почуттів гуманності й людинолюбства.” (В. Н. Ягодинский.” Наш етикет” М. 88р. стор. 18-20) Із цією метою влаштовувалися, наприклад, свята для бедних, коли кадети повинні були прислужувати жебрачкам і калікам, вислухуючи оповідання старців. З військовими школами Бецкого, у якімсь ступені можна зрівняти створення в нашій країні, у роки Великої Вітчизняної війни, суворівські військові училища із семирічним курсом навчання, а також, у наш час, спеціалізовані військові училища - школи із дворічним курсом навчання після закінчення середньої школи. У них викладаються: музика, хореографія, спів, великі знання в області літератури й історії, мистецтва й іноземних мов. Зі стін суворівських училищ вийшли відомі начальники, музиканти, письменники, спортсмени

Pages: 1 2 3