Головним джерелом Рабле з’явилися народна творчість, живаючи фольклорна традиція, що просочує весь його роман, а також ті добутки французької середньовічної літератури попередніх двох-трьох століть, у яких народний початок виявився з найбільшою силою. Рабле почерпнув чимало мотивів і сатиричних рис свого роману з фабліо, другої частини «Романа про Розу», з Війона, якого він добре знав, але ще більше - із серія гротескних персонажів, до яких він звертається: «філософи» різних толков, не здатні вимовити розумного слова, суддя Бридуа, що вирішує всі позови киданням гральних костей, і т.п. У цій книзі викладається філософія «пантагрюэлизма», що для Рабле - багато в чому зневіреного й сделавшегося тепер більше помірним - рівнозначний внутрішньому спокою й деякій байдужості до всього происходящего навколо його.

Перша коротка редакція «Четвертої книги героїчних діянь і мовлень Пантагрюэля», що вийшла в 1548 р. (знову під ім’ям Рабле), також носить по зазначених причинах стриманий в ідейному відношенні характер. У ній Рабле вертається до буффонному стилю оповідання другої книги, як би прагнучи видати її за безневинну юмористику. Але чотири роки через, відчувши себе в безпеці під заступництвом кардинала дю Беллі, Рабле випустив у Парижу розширене видання цієї книги, де дав волю своєму обуренню проти нової королівської політики, що заохочувала релігійний фанатизм, і додав своїй сатирі винятково різкий характер.

Фабульна канва книги - оповідання про плавання Панурга і його супутників (у тому числі самого Пантагрюэля) до що поміщається Рабле в Китаї оракулові Божественної пляшки, що повинен дозволити що мучать Панурга сумніву. Все це подорож являє собою суміш точних географічних даних (отражающих загальний інтерес до далеких плавань в епоху колоніальної експансії) з вигадливою фантастикою, що має звичайно алегорико-символічний зміст. Подорожани відвідують по черзі острів Прокурации, населений кляузниками й сутягами, острів Ка-Ремпренан («соблюдающих католицький пост») і сусідніми, населеними ворогами їх, Ковбасами; острова Папефигов («показывающих татові фігу», тобто кальвіністів) і Папиманов («прихильників тата»); острів, де панує мессер Гастер (пан Шлунок), «перший у світі магістр мистецтв», якому приносять рясні жертви їстівними припасами, і т. п.

Через дев’ять років після смерті Рабле під його ім’ям була видана книга, озаглавлена «Дзвінкий острів», а ще через два роки (1564) під його ж ім’ям - повна «П’ята книга», початком якої є «Дзвінкий острів». Цілком ймовірно, це чорновий начерк Рабле, оброблений і приготовлений до печатки ким-небудь із його учнів або друзів.

Елементи стихійного протесту проти окремих сторін феодалізму, що втримуються у всіх цих прямих або непрямих джерелах, були підняті Рабле на рівень свідомої, систематичної критики феодального ладу й світогляду, яким він протиставили продуману й цілісну систему нового, гуманістичного світорозуміння. Більшу допомогу зробило йому в цьому глибоке знайомство з античною наукою й філософією, де Рабле знайшов багато співзвучного, що послужили йому зразком. При відсутності прямих сюжетних запозичень із древніх авторів роман Рабле насичений серйозними або напівжартівними (у стилі всього роману) цитатами з них, натяками, паралелями, прикладами, почерпнутими з античності. Все це утворить істотний шар роману, що офарблює його в цілому. З античності в значній мірі бере початок пронизуючий його ідеал гармонійної рівноваги щиросердечних і фізичних сил, внутрішньо вільне, життєрадісне, матеріальне відношення до життя, народний по тоні, дуже сміливий і разом з тим тонкий гумор, схожий на аристофановский.

До народно-середньовічного початку сходять також багато рис художньої техніки Рабле. Композиція «Гаргантюа й Пантагрюэля», що зводиться до вільного чергування епізодів і образів, близька композиції «Романа про Лиса», «Романа про Розу» або «Великого заповіту» Війона. Народно-середньовічний характер має стихія гротеску, що наповнює роман. Однак ці моменти одержують у Рабле новий зміст і нове призначення. Хаотична форма його оповідання відбиває як би вихід людини Ренесансу на дослідження дійсності, що з’являє перед ним у безлічі аспектів, що розкривається із всіляких сторін, залежно від випадкових, не підлягаючому обліку обставин. Характерна щодо цього тема III - V книг - консультації Панурга із цілим поруч порадників по тривожному його питанню й потім плавання по невідомих морях і островам. Тут позначається типове для Ренесансу відчуття безмежності миру й сил, що таяться в ньому, і можливостей.

Мова Рабле - вигадливих, повний синонімічних повторів, накопичень, ідіом, народних прислів’їв і висловів - також має своїм завданням передати все багатство відтінків, властиве ренесансному матеріально-почуттєвому сприйняттю миру, звільненому від всього пута й обмежень середньовічного світогляду. Однак поряд із цим бурхливим потоком тонів і фарб можна спостерігати в стилі Рабле величезну язикову культуру, використання всіх граматичних засобів, включення великого запасу наукових і технічних термінів, латинських або грецьких слів і виражень. Чудова та воля, з якої Рабле сполучить, відносно як ідейного змісту, так і мови, народні елементи й культурна спадщина античності