Вільям Шекспір народився в місті Стретворде, у сім’ї перчаточника, що у майбутньому став мером. Він рано покинув своє місто, жив у Лондоні, надійшов у театр, де працював суфлером, помічником режисера, потім актором

Він створив свій театр «Глобус». Для епохи відродження типова поява геніального самоучки (Шекспір не одержала глибокого й всебічного утворення). Його збірники сонетів, що складаються з 154 віршів, можна розділити на кілька циклів, присвячених темам любові, дружбі, борошнам ревнощів, міркуванням про свою долю. У його творчості можна розділити 3 періоду:

I період. Він писав життєрадісні комедії: «12 ніч», «Сон у літню ніч», а також «Ромео й Джульета», «Ричард III»;

I

I період. Шекспір ставить і дозволяє великі трагічні проблеми життя. У цьому періоді творчості простежуються песимістичні нотки: «Макбет», «Гамлет», «Король Лір»;

III період - це трагікомедія «Зимова казка», «Бура».

Сюжети Шекспірівських комедій, завжди мальовничі й цікаві, вони повні пригод, випадків, збігів і непорозумінь, а от у своїх трагедіях Шекспір підходить у щільну до великих питань людського життя, і дає на них глибокі відповіді. Сутність трагізму в Шекспіра полягає в зіткненні двох почав: гуманістичних почуттів, тобто чистій і шляхетній людяності й вульгарності, підлості, заснованої на користі й егоїзмі. Шекспір із залізною логікою показує, як кращі люди, шляхетний, розумні, гинуть під натиском темних сил («Гамлет», «Король Лір»). З якою легкістю зло часом опановує душами, до яких наслідків це приводить («Макбет», «Отелло»).

Не дивлячись на трагічну кінцівку в цих добутках, затверджується внутрішня правда, над людською низькістю. Над труною Ромео й Джульети відбувається примирення двох ворогуючих сімей. Гамлет загибеллю, що закінчилася, Клавдія, розгромом Датського двору й починається нова ера, що дозволяє сподіватися на нове життя

«Гамлет»

Гамлет – це самий складний твір Шекспіра. Гамлет, датський принц довідається про смерті батька вбитого королем Клавдієм. І протягом чотирьох актів, він міркує, корить себе, друзів, мріє помститися за батька, і наприкінці 5 акту вбиває лиходія, будучи вже отруєним ім. «Увесь світ в’язниця, з безліччю затворів, темниць і підземель, а Данія одна з гірших». Гамлет доходить висновку, що вбивство могло здійснитися через байдужість, догідництва всіх навколишніх

«Отелло»

У цьому добутку чітко простежується основний конфлікт між особистісним і навколишнім суспільством. Ця любов виникло як взаєморозуміння, внутрішньо зближення. Ця любов гине, від зіткнення з миром честолюбства, користі, втіленого Вяго.

Великі страждання Отелло – це не борошна ревнощів, а втрата їм віри в чесність Дездемони й можливість чесності на землі. Дуже багато хто з персонажів Шекспірівських добутків стали загальними, Шекспір описує всі людські почуття, які є вічними в нашому світі, підступництво, любов, зло й зрадництво, ненависть і жаль, ходять рука об руку серед нас. Людині властиво помилятися, мучитися від вчиненого, страждати від любові й поки існує людина на землі, всі ці почуття будуть їм випробувані. Шекспір майстер психологічних портретів, його персонажі яскраві, колоритні особистості. Він глибоко проникає їм у душу, дає їм характеристики, засновані на своєму життєвому досвіді, недарма його називають не тільки великим письменником всіх часів, але й великим психологом людської душі. Шекспірівські герої живуть серед нас, ми їх зустрічаємо в житті й довідаємося. У цьому полягає геній безсмертного автора

Основні шляхи розвитку художньої культури XVII століття

XVII сторіччя - це досить своєрідний етап у розвиток західноєвропейської культури літератури й мистецтва. Ці особливості багато в чому визначаються історичними умовами. Століття наповнене глибокими протиріччями. З кінця XVII століття феодально-каталическая реакція переходить у широке настання, і прагнути викорінити всі гуманістичні ідеї, матеріальні й наукові погляди (в 1600 р. в Італії були спалені Бруно - астроном і Компонело - письменник фантаст). В Іспанії в цей час дуже широко розвивалася драматургія, насамперед іспанська драма, пов’язана з ім’ям Лопе де Вега (1562 - 1635 р.г.).

Писати він почав з 12 років, і за 60 років написав 1,5 тисячі п’єс. Лопе де Вега по своїй натурі оптиміст, але його особисте життя, також впливає на його творчість. Лопе де Вега поет чуйний і тому глибоко народний, що й стало причиною його величезної популярності. У нього була маса послідовників. Один з його чудових добутків було «Фуэнтэ Овехуна» («Овече джерело»). В XVII столітті на території Іспанії були створені духовно лицарські ордена для боротьби з маврами. На чолі ордена стояв великий магістр, він підкорявся тільки Римському Татові. А на місцях влада здійснювали командори

«Фуэнтэ Овехуна»

В XV столітті в сільці Фуэнтэ Овехуна спалахнуло повстання проти влади цього командора. Командор був убитий повсталими селянами. І Лопе де Вега взяв цей історичний факт в основу свого добутку. Командор Фернан Гомес розташувався зі своїм загоном у селенье Фуэнтэ Овехуна, він ображає місцевого Олькальдо й намагається збезчестити його дочка Лауренсию. Селянин Фрондосо, що любить її, захищає неї. Але під час їхнього весілля з’являється командор, усіх розганяє, б’є Олькальдо - батька Лауренсии, викрадає її й намагається повісити Фрондоса. Такого безчестя селяни не можуть перенести, вони все озброюються, б’ють ґвалтівника й убивають командора. Король призначає судовий наслідок по цій справі, і коли запитує, хто вбив командора, все дружно відповідають Фуэнтэ Овехуна. І король змушений припинити цей суд. Цю п’єсу у вищих колах сприйняли без схвалення

У часи Лопе де Вега поняття честі належало тільки до категорії дворянських почуттів, але в цій п’єсі це поняття честі переходить у категорію не станову, загальнолюдську, воно стає синонімом достоїнства, людської особистості вартої на стражі своїх прав. Хоча головний герой п’єси - народ, але це не виключає показу драматургом ролі й значення окремих особистостей. Фінал п’єси узагальнював багато чого: по-перше, у ньому є визнання сили народу, що змусив зважати на себе самого короля, а також автор намагається обґрунтувати сполучник народу з королівською владою, як і всі розумні люди свого часу Лопе де Вега мріяв про перетворення феодальної роздробленості Іспанії в централізовану державу. Ця п’єса була популярна й у Росії. Роль Лауренсии виконувала велика Ермолова. Лопе де Вега назвав свої добутки - Плащі й шпаги