Ріс у бідності. Його батько - У. Х.Чейни - покинув дружину до народження сина, що був усиновлений фермером, що розорився, Джоном Лондоном, другим чоловіком матері майбутнього письменника. Лондон замолоду перемінив багато професій: працював на консервному заводі, на електростанції, на джутовій фабриці, був близький до «устричних піратів» Санфранцисской бухти, в 1893 році плавав матросом на шхуні. В 1894 році Дж. Лондон брав участь у поході армії безробітних на Вашингтона; скитался по США й Канаді, сидів у в’язниці за бродяжництво, піддавався арештам за соціалістичну діяльність. В 1897-1898 роках, у пору «золотої лихоманки», зробив поїздку на Аляску.

В 1902 році під час англо-бурської війни Лондон як військовий кореспондент відвідав Англію. У книзі нарисів «Люди безодні» (1903) зобразив життя бідняків у нетрях англійської столиці. Великий інтерес проявляв до добутків Л. Н.Толстого, И. С.Тургенєва, Ф. М.Достоєвського. В 1907-1909 роках перебував у кругосвітній подорожі, описаній у книзі «Подорож на «Снарке» (1911). В 1914 році він був кореспондентом американської 269 газети в Мексиці, де збирав матеріал для книги про мексиканський визвольний рух. Літературна діяльність Лондона почалася у віці 17 років, коли в 1893 році в газеті «Голос Сан-Франциско» був опублікований його перший нарис «Тайфун у берегів Японії».

Потім з’явилися перші оповідання Лондона (12 збірників), кілька повістей і романів, повністю або частково присвячені Півночі. Їхні герої, овіяні духом романтики й пригод, - сильні, вольові люди, здатні до самопожертви: «За ті, хто в шляху» (1899), «Північна Одиссея», (1900), «Віра в людину» (1904), «Як аргонавти за старих часів» (1917) і ін. В оповіданні «Любов до життя» (1906) герой здобуває перемогу над грізними силами природи. «Північ є Північ, - писав Лондон, - і людські серця підкоряються тут дивним законам, яких люди, що не подорожували в далеких краях, ніколи не зрозуміють». Часто не розуміли їх і самі «мандрівники». Для героїв, яким віддані симпатії Лондона, головним на півночі було не золото, не збагачення: одних назавжди зачаровувала романтика Клондайка - «мир за обрієм», інші найбільше дорожили чистотою людських відносин, тут знайденої.

Однак людей гнала на Північ золота лихоманка, і вона не могла не розпалювати низинних інстинктів. Висока романтика й мрії нездорового «золотого» ажіотажу перепліталися, залишаючи вигадливий відбиток на свідомості жителів північної країни. Безкорисливість помислів, яким відзначені багато героїв північного циклу, погано погодиться з азартом конкуренції, що володіє ними, і мріями про багатство. Лондон всіма силами намагався уникнути цього протиріччя, і все-таки воно зіпсувало не один його оповідання. Йому ще стояло позбутися від преклоніння перед успіхом і перед силою, даруемой багатством. У кращих північних новелах Лондон зумів показати, що корисливі спонукання непримиренні з нормами гуманності й добра. Вони були справжньою сагою про Північ, і одними зі сказань, без яких вона була б неповної, стали оповідання про індіанців. Саме в індійських оповіданнях поетичний реалізм Лондона приніс самі зрілі художні плоди.

Автор малював індіанців із глибокою симпатією - великодушними, працьовитими, близькими до природи: «Мужність жінки» (1900), «Сказання про Кише» (1904). В інших оповіданнях прославляється героїчна боротьба індіанців з білими завойовниками - американцями: «Ліга старих» (1902), «Жителі сонячної країни» (1902). В індійських новелах зустрічаються «століття стали» і «кам’яний вік», і результат цього зіткнення трагичен. Але Лондон зобразив і людей, що вміють терпіти страждання, не поступаючись національною гордістю, і тих, хто готовий боротися за своє достоїнство, у сутичці з поневолювачами відстояти невід’ємне право людини жити вільно.