Вух героїв посувають різні імпульси. Онєгін, “нудячись щиросердечною порожнечею”, читає співака

Гяура й Жуана. У бібліотеці Онєгіна зосереджені головні книги нового літературного напрямку -

Європейського романтизму XIX сторіччя, у бібліотеці Тетяни ж більшість книг сентиментального

Напрямку. Про існування інших книг Тетяна попросту не знає. Вона “плоди серцевої повноти” знаходить

У книгах Руссо, у французьких романах. Читання книг у селі не виліковує Онєгіна від нудьги

Переживши любовну драму, Євгеній “став знову читати не перебираючи”: Гібона, Руссо, Манзони, Гердера,

Шамфора, m-me de Stael, Биша, Тиссо, Білячи, Фонтенеля, “Прочитав з наших який-кого”. Онєгін пустився в точно

Таке ж нерозбірливе читання, що й Тетяна колись. Євгеній порушив давно встановлений їм самим відбір

Авторів.

Онєгін подорожує й вертається в Москву. Онєгін знову в Москві, знову у світлі. “Колір столиці

Нічим не здивував Євгенія:

особи, що зустрічаютьсяСкрізь,

Непрохідні дурні.

Побачивши Тетяну в подібному оточенні, Онєгін у сум’ятті думає: “Ужель вона?”

Онєгін вечір цілий

Тетяною зайнятий був однієї.

Не цією дівчинкою несміливої,

Закоханої, бідної й простий,

Але равнодушною княгинею,

Але неприступною богинею

Розкішної, царственої Неви.

Тепер уже Онєгін пише лист Тетяні:

Передбачаю все: вас образить

Сумної таємниці объясненье.

Лист Онєгіна кипить пристрастю, воно свіжо й імпульсивно. Крізь рядки полум’яних мовлень угадується

Невичерпаний потенціал почуттів, що зберігалися десь у глибинах серця, що очікують своєї години. Наскільки

Міцна була гребля, що перекривала почуття?

Все може стати звичкою: і нудьга, і біль, і страждання, і навіть закоханість (”Звичці милої не дав

Ходу”). Але любов до Тетяни внове. Онєгін викликує:

Коли б ви знали, як жахливо

Нудитися жаждою любові…

Про так! Таку “спрагу любові” Тетяна відає, ця спрага змушує забути умовності світла (писати

Любовний лист першої!). Онєгін пише замужній жінці, у чому й переступає першу “умовність світла”.

Друга - нав’язувати себе з любовними поясненнями.

Онєгін, де ваша стругаючи мораль, з которою ви так жорстоко вичитали Тетяну, надійшовши при цьому

“шляхетно”? Тепер Онєгін існує тільки одним - побачити неї. Колись Тетяна молила про зустріч із

Онєгіним, а тепер сам Онєгін ловить “посмішку вуст, движенье око”. Він їй слухає. Слухати - значить

Уважно слухати, не упускати жодного звуку. Слухають тим, перед ким благоговіють.

Онєгін кілька разів згадує в листі, що залишилися йому “долею відлічені дні”. Може бути,

Духовно він витратив себе. Його заповітні “вільність і спокій” не принесли бажаного відпочинку. Заколотний

Розум переситився волею, перегорів, переграв. Ця горда людина кається у всім: і в сліпому невір’ї в

Любов, і в смерті Ленского (”Нещасною жертвою Ленский упав”), і у своїй холодності. Тетяна - останній

Шанс Онєгіна звити гніздо, вона не об’єкт чергової любовної інтрижки.

Тепер Онєгін у всім повторює поводження закоханої Тани. Але чи справа не в тім, що століття його обмірюване,

И він самотній, нещасний, відкинуть відвертим ігноруванням? Будь всі інакше, став би Євгеній посилати

Лист за листом, як закоханий романтик?

Онєгін на грані божевілля: йому день у день доводиться приховувати пристрасть, “вести спокійний

Розмова, // Дивитися… веселим поглядом”, у той час як йому ввижаються руки, коліна, вуста, хода, очі

Тетяни. Він всієї своєї неприборканої душою прагне наблизитися до плода своїх мріянь, доторкнутися до

Йому. Згадаємо, як жадібно цілує Онєгін руку Тетяни в момент пояснення з нею. Йому б тільки одержати

Легкий натяк на взаємність, але “у їй і брова не ворухнулася; // не стисла навіть губ вона”.

Заключні слова листа Євгенія “Усе вирішено, я від вас залежить…” перегукуються з рядками

Тетяни “долю мою відтепер я тобі вручаю”. Вони відтворять споконвічне єднання героїв. Онєгін зрозумів це

Через шість років, а Тетяні це відкрилося з перших митей і не забулося до кінця; от чим обумовлене

Останнє її одкровення. Але Тетяна готова й далі придушувати в собі цю любов. У цьому різниця

Положення Онєгіна й Тетяни: Онєгін тільки зараз поставлений перед трагічною нерозв’язністю, що

Тетяна усвідомлює й приймає вже давно. У словах Онєгіна звучить каяття (”Боже мій! // Як я помилився, як

Покараний…”), а в словах Тетяни - сум і смиренність (”А щастя було так можливо…”).

Два листи пишуть закохані люди. Обоє рівною мірою усвідомлюють можливість, навіть неминучість

Невдачі. Обоє візьмуть до уваги можливий результат - презирство.

У Тетяни:

Тепер, я знаю, від вас залежить

Мене презреньем покарати.

В Онєгіна:

Яке гірке презренье

Ваш гордий погляд зобразить.

Обоє говорять про те, що приховувати любов і пристрасть болісно.

И Тетяна, і Онєгін підбивають підсумок всьому написаному. Загальне вираження “але так і бути” не випадково в

Обох листах. На дзеркальність листів переноситься дзеркальність почуттів. Онєгін тією самою мірою, що й

Тетяна, любить. Факт написання Онєгіним листа тим більше знаменний, що герой зневажає виражати

Свої почуття за допомогою листів, уважаючи це сентиментальною модою, із чим згодний і оповідач (”Хоч користі

Мало взагалі // Він у листах бачив не вотще”).

Обоє листи однаково палкі, про що свідчить достаток відповідних розділових знаків:

• в письме Татьяны восклицательных знаков 8, в письме Онегина — 5;

• вопросительных — 8 и 2;

• многоточий — 10 и 6.

Виходить, що Онєгін більше стриманий, але якщо врахувати, що цей лист чоловіка, так ще такого

Прагматика, те варто уявити собі ступінь його екзальтації.

Варто звернути увагу на інтонацію в листах. Лист Тетяни розвивається интонационно

Послідовно. Починається з умеренно-приподнятой експозиції, що триває в

Оповідальному тоні. Потім інтонація піднімається й досягає кульмінації (”Іншої!..”). До висновку

Інтонація поступово опускається до слів “На жаль, заслуженим докором…” і кінчається досить упевненим

Постскриптумом.

Лист Онєгіна починається з вигуку. Бура почуттів, томившихся в душі, проривається їдкістю й

Сарказмом (”Передбачаю все…”). Раптово ця інтонація переміняється оповіданням, замисленістю

(”Випадково вас…”). Потім - томління (”Ні, поминутно…”), наростання страсті (”от блаженство!”); знову борошно

(”И я позбавлений того…”), підйом до кульмінації (”И зарыдав у ваших ніг…”) і спадна інтонація кінцівки (”И

Віддаюся моїй долі…”).

Безліч виражень в обох листах - це галліцизми. Лотман затверджує: “Онєгін і Тетяна

Використовують ті самі формули, однак зміст і функція цих формул у їхньому вживанні глибоко різні”.

Тетяна використовує кліше із французьких романів, а Онєгін пише тим мовою, на якому спілкується

Повсякденно.

За допомогою листів - сакральних текстів - розкривається споріднення душ двох виняткових героїв.

Кожне з листів яскраво індивідуально, однак листа багато в чому перегукуються:

• в словесно-стиховом плане — общие фразы;

• в смысловом — общее настроение;

• в интонационном — широкий спектр интонаций;

• в культурном — принадлежность к образованному кругу;

• в этическом — как вызов морали и образец морали одновременно;

• в эстетическом — как высокохудожественный шедевр.

Витончений пушкінський сюжет ґрунтується на двох протилежних крапках: листах, написаних з

Шестирічним інтервалом. Композиційно вони розділені п’ятьома главами. Листи - стрижень роману.

Існування листів поза романом можливо, роману без листів - ніколи. Ми б не довідалися, яка Тетяна,

Не почувши її таємних рядків, що говорять більш красномовно, ніж коментарі оповідача. Без

Листа Онєгіна залишилися б схованими метаморфози його душі, динаміка розвитку образа й розв’язка. До речі,

За рамками роману залишилися ще три листи Онєгіна (”…Він знову посланье: // Другому, третьому листу //

Відповіді немає.”), але вони, як і оригінал листа Тетяни, надані уяві й інтуїції читача й

Становлять одну з багатьох загадок роману.

Бібліографічний список

1. Пушкіна А. С. Євгеній Онєгін. Роман у віршах. - М., 1978.

2. Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Коментар. - Л., 1980.

3. Макогоненко Г. П. Вибрані роботи. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. - Л., 1987.

4. Бєлінський В. Г. Твору А. Пушкіна. - М., 1955.

5. Набоков В. Коментар до роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. - Нью-Йорк, 1981.

6. Бродський Н. Л. Коментар до роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. - М., 1932.

7. Бондарів С. Г. Поетика Пушкіна. Нариси. - М., 1974.

8. Анненков П. В. Спогади й критичні нариси. - Спб.

9. Дмитрієва Н. Зображення й слово. - М., 1991.

Сторінка:

Збережи - » Два листи з “Євгенія Онєгіна” - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.