Усякий легко собі уявить, як велика була радість усіх, коли ми, нарешті, побачили берег, з усіх боків посипалися поздоровлення капітанові, до якого найбільше ставилася честь відкриття - писав збуджений подією Стеллер. Лише Беринг не розділяв загальної радості - він уже був хворий. Тягар відповідальності за експедицію, невдачі на самому початку шляху - все це сильно гнітило Витуса Беринга. Усі раділи із приводу відвертої удачі, відблиськів прийдешньої слави, але необхідно було ще й вертатися. Тільки навчений довгим досвідом мореплавання, літній, стремившийся до цієї мети 9 років, і от, нарешті, що одержав її, Беринг усвідомлював це: “Почім знати, чи не затримають нас тут пасатні вітри? Беріг нам незнайомий, провіанту в нас на перезимівлю не вистачить.” По інструкції Адміралтейської колегії випливало шукати американських берегів і островів із крайньою старанністю й старанням,… на оних побувати й розвідати справді, які на них народи, і як те місце називають і справді ль ті береги американські. У старанності Берингу було не відмовити, але, імовірно, він устав перед труднейшим вибором: донести до кінця “хрест першовідкривача” і досліджувати з такою працею знайдену землю або не ризикувати експедицією й негайно відправитися назад із примарною надією повернутися сюди з “третьою експедицією” … Пізні дослідники будуть часто докоряти Беринга в нерішучості, але великий життєвий досвід, за свідченням того ж Стеллера (який був у досить натягнутих відносинах з командором із самого початку експедиції) довів, що Беринг був більше предусмотрительней всіх своїх офіцерів.

Уже 20 липня, дивлячись на вершину гори Святого Іллі капітан-командор, імовірно, вирішив випливати іншої частини інструкції де говорилося: “Коли паче сподівання, за яким випадком оглянути й описати в одне літо не допустить вам час, про той шлях докладно репортовать, а самим не дожидая указу, випливати й у закінчення те приводити в інше літо…” І прийнявши це рішення, він був уже непохитний, наказавши затриматися рівно настільки, наськільки необхідно для поповнення запасів води. Для Росії Беринг зробив усе, що міг, він не мав права більше ризикувати життям людей. Не міг витрачати дорогоцінний час на картографічні дослідження, пошук міст європейських і вивчення побуту аборигенів.

Але, імовірно, загальний дух експедиції виявився настільки сильний, що доля була знову прихильною: капітан-командор був змушений поступитися напору молодого вченого в його бажанні досліджувати землю нововинайдену й дозволив Стеллеру приєднатися до групи матросів, які повинні були зійти на берег для поповнення запасів води.

Натураліст Стеллер виявився в цейтноті. І інакше, чим волею провидіння це не назвеш - те чого Беринг досяг за 9 років, Стеллер умудрився зробити за 10 годин.

Зроблені ним спостереження разом з даними штурманів дозволили зробити безпомилковий висновок - знайдений берег Америка.

Поки команда займалася заготівлею води Стеллер робив роботу, для якої й був породжений на це світло - він досліджував.

Натрапивши на натоптанную стежку, він буквально прожогом кинувся на пошуки людей. його козак, Що Супроводжував, Фома Лепьохін намагався його удержати: “Наляжуть ватагою, не відбитися. Бач, як зрубано (про вільховий прут) . Не інакше ножем, або сокирою. Давай до своїм. Адже вб’ють тут, алі в повний візьмуть. Пропадемо.” На що Стеллер резонно відповів: “Дурень. Тут є люди, їх треба знайти…” Завзятість була частково вознаграждено - вони набрели на кострище аборигенів і Стеллер був готовий заприсягти, що це стоянка камчадалов, і якби не ландшафт і рослинність він міг би все-таки заприсягти. Ще одна загадка чекала його, коли він натрапив на яму, подібну тим, у яких камчадали квасили рибу: чотири кроки уздовж, три поперек - у два людських рости. Але… риб’ячою гнилизною не пахнуло. З ризиком, що їх рано або пізно виявлять, Стеллер спустився в яму - це виявилася підземна комора, у якому стояли берестяні посудини у два лікті висотою, набиті копченою лососиною, в інші - чиста солодка трава, лежали купи кропиви, зв’язки соснової кори, мотузки із прибережника незвичайної міцності, стріли, що перевершували по довжині камчатські (добре оструганние й пофарбовані в чорний колір) . По їхньому приводі Лепьохін помітив: “Не інакше татарська або тунгусськая.” Вони пройшли ще версти три в надії зустріти жителів, поки не побачили струмок диму. Але добратися до цього вогню їм так і не вдалося - по шляху Стеллер побачив зграю птахів, породу яких він ніяк не міг визначити. Тому він попросив Лепьохіна підстрелити одну з них. При звуці пострілу, з тої сторони куди стріляли пролунав людський крик. Стеллер кинувся туди, але там нікого не було, хоча трава була прим’ята, немов там хтось стояв. Імовірно, хтось із місцевих увесь час їх супроводжував або, у крайньому випадку, натрапив на них тільки-що й у здивуванні спостерігав незваних гостей. Постріл налякав його. Цей постріл приніс ще два результати - підстрелений птах виявився раніше невідомій науці і її першовідкривачеві з’явився він - Георг Стеллер, а також на звук цього пострілу прийшов матрос, відправлений на їхні пошуки - пора було вертатися… Але за цей короткий час він встиг зібрати 160 видів місцевих рослин, взяти зразки домашнього начиння, ознайомитися з покинутими житлами.

Уже наступного дня на іншому острові Алеутської гряди експедиція натрапила на американських індіанців.

Дорога назад, як і припуськав Беринг, був важким. Тумани й шторми утрудняли рух судів. Закінчувалися вода й провіант. Цинга переводила людей. 4 листопада експедиція натрапила на невідому землю. 7 листопада Беринг наказав висаджуватися. Тоді ніхто не міг припустити, що вони перебувають у декількох днях шляху від Камчатки. Наступило лихоліття зимівлі. 8 грудня 1741 року керівник експедиції капітан-командор Витус Ионассен Беринг помер. Командування перейшло до лейтенанта С. Вакселю. Люди втрачали сили. З 76 чоловік, що висадилися на острів, вижили 45. Усі, хто міг триматися на ногах, полювали на морських тварин і птахів, зміцнювали землянки, що обсипають.

З рапорту лейтенанта С. Вакселя з Адміралтейств-Колегію про плавання з В. Берингом до берегів Америки. 1742,15 листопада.

Острів цей, на якому ми з командою зимували… длиною близько 130 верст, поперек верст 10. Житла на ньому никакова ні, але й знаків до того, що бували на ньому коли люди, не перебували… Під час перебування нашу на цьому острові жили досить пребідно, понеже житла наші були в ямах, виритих на піську й покриті вітрилами. І в збиранні дров мали надзвичайний тягар, тому що примушені були дрова шукати й збирати по березі морському й носити на плечах своїх лямками верст по 10 і 12.

… Одержимі були жестокою цинготною хворобою… Їжа наше було чрез цю зиму через брак провіанту, можна ж ськазати, саме бідній і великотрудне, до тому ж і натурі людській противне, тому що примушені були ходити по березі морському й отлучатца від житла свого верст по 20 і по 30 і старатца про те, щоб убити собі на їжу яка звіра, а саме бобра, сивуча або нерпу… яких убивши, чрез таку дальність нашивали на собі… А під час весняне, як вуж ті звірі від страху себе набагато від нас видалили, тоді харчувалися морськими котами, які на час весняне припливають на той острів… промишляли корів морських, які чималого корпуси, тому що в одній корові м’ясо буде не менше 200 пудів.

Серед них були росіяни, датчани, шведи, німці - і всі вони боролися за те, щоб гідно завершити експедицію. Георг Стеллер і тут знайшов собі заняття по душі - за час перебування на острові, що згодом получили ім’я Беринга, він описав 220 видів рослин, спостерігав морських котиків, сивучей. Його величезною заслугою з’явився опис морської корови тварини із загону сирен, згодом повністю винищеної й оставшейся тільки в описі Стеллера. Переживши важку зиму, екіпаж із залишків розбитого штормом "Святого апостола Петра" побудував маленьке суденце, на якому 26 серпня 1742 року й повернувся в Петропавловськую гавань. На цьому друга Камчатська експедиція була завершена.

В 1743 році сенат призупинив роботу Другої Камчатської експедиції. Підсумки обох експедицій були значні: відкритий американський берег, обстежена протока між Азією й Америкою, вивчалися Курильські острови, узбережжя Америки, Алеутські острови, уточнювалися подання про Охотське море, Камчатку, Японії.

Список використаної літератури

В. Д. Сергєєв, “Сторінки історії Камчатки” , Петропавловськ-Камчатський, Далекосхідне книжкове видання, камчатське відділення, 1992 р., 191 с.

Мартиненко, “Подорож у країну Уйкоаль” , Петропавловськ-Камчатський, Далекосхідне книжкове видання, камчатське відділення, 1987 р., 135 с.

Pages: 1 2