3) архетип Знахарки (чи ворожки, чи відьми) на різних формах текстового вираження (від алюзивно-ремінісцентних до тематичних) зустрічається у обох авторок.

Г. Грабович проаналізував діалектику художнього відтворення цього архетипу в «Польових дослідженнях…» О. Забужко. Він акцентував увагу на тематизації відьми, тобто усвідомленні героїні себе відьмою, «… такою самою іпостассю-варіацією, або категорією для представлення-осмислення свого «я», як і категорія жінки, нещасної коханки, поетеси, письменниці. Інакше кажучи, промінь демонізації звернено передусім на саму авторську персону: вже на перших сторінках вона на очах перемінюється з «лотри» на «бабисько», знову на «лотру», і врешті на «відьму» [1, 292].

Це оприявнене відьомське начало ототожнюється дослідником з юнгівською Тінню, яка уособлює сукупність низьких примітивних несвідомих бажань та потягів людини. Акт визнання власної Тіні, за Юнгом, – найсуттєвіша умова будь-якого самопізнання [5]. І коли Микола К. своєю «відкритістю до зла» провокує, пробуджує в героїні відьму з її «найдальшої камери» – «відкривається відьомська перспектива, перспектива ображеної та скривдженої жіночості, яка нарешті здобувається на відсіч і знаходить засоби відплати, витворює тут особливу модальність: естетику жорстокості» [1, 294]. Відьомська сила проявляється «в умінні пронизати, проколоти словесним кілком, розпанахати людську дурість або звичайну слабкість скальпелем пронизливого бачення й безжально зафіксувати свій об`єкт, свою жертву…» [1, 294–295].

Образ знахарки, представлений у романі «Діти Ніоби» С. Май-данської, є фрагментарним, як власне, й вся проза Майданської, але виявляє цілісний у плані світовиміру суб’єкт зображення. Як варіант жіночої суб’єктивності письменниці образ знахарки презентує утаємничене «віданське» (від слова «відати») начало жіночого світу, що протиставлене соціальній правді. «… Я ще дуже загикувався. А баба знов узяла яйце і почала котити по моїй голові. Гриби росли, як і першого разу, але мені здалося, що були вже не такі високі. «Видіте, йому вже трохи ліпше, йдіть додому, і далі най п’є до схід сонця це зілля» – і знову дала нам повний мішульчик якоїсь трави. Так я ходив до неї кілька разів – гриби росли щораз менші. І нарешті, коли одного разу вода в мисці навіть не хитнулася, - не знати, куди вже ті

«опеньки» поділись, – я зовсім перестав загикуватися, так ніби ніколи й не мав тієї напасті» [6, 210]. Поглинаючи дитячий переляк, знахарка-відьма повертає дитині погідність світосприйняття й упевненість у майбутньому, нехай доволі нетривку. Її позитивна функція, накреслена казковими засобами текстуального вираження, є наголошеною. Так утаємничене жіноче знання рятує малого Тараса від омертвіння його словесного світу. Проводячи лейтмотивом могутність жіночого світу, його відроджуючу силу та право на світобу-дування, Софія Майданська виявляється прихильницею фемінної (миролюбної – життєлюбної) картини світу;

4) архетип Старої жінки, або Жінки-скелета, Зустрічається у Софії Майданської і має підсилене значення незнищенності українського родоводу, образ значною мірою політизований, сповнений історичної конкретики та актуальності; у творчості Забужко він емоційно осмислений як натяк на майбутню старість та закінченість тілесного шляху.

У романі «Діти Ніоби» С. Майданської постає образ мудрої старої жінки, жінки, котра втрачає фізичні ознаки жіночості, зберігаючи їх як еротичну пам’ять. Стара жінка стає для Тараса, схильного тонко відчувати закономірності буття та таємниці всесвіту, втіленням казки української жіночості. Випробування жінки, котра прожила довге життя, синхронізовані з катаклізмами національної долі. Розповідаючи про втечу з потяга, стара жінка пишається тим, що їй вдалося вирватися на свободу (їй вже було 85 років). Вся вона складається зі споминів про колишню любов, про подорожі, про побачені світи тощо. Навіть факт її віку (90 років!) дивовижний, адже живе вона за умови повного тотального нищення нації, в той час, як сама є інтелігентною частиною цієї нації, тобто саме тією частиною, яка і зазнала найбільшого нищення. Отже, мотивація її довгого життя – в самому архетипі жінки-скелета, яка здатна відроджуватися, допоки є хоча б один чоловік, який може відгукнутися на поклик її любові. Риси архетипу мудрої жінки у цьому тексті проступають надзвичайно сильно, зумисне актуалізовані Софією Майданською.

У прозі обох письменниць відтворено міфологічні жіночі архе-типи, серед них архетип Великої Матері, Божої Матері Марії, України-матері як спотворений образ Великої Матері, Предвічної Жінки, відьми (знахарки чи ворожки), старої жінки чи «жінки-

Скелета». Чисельність залучених жіночих міфологічних архетипів свідчить про прагнення авторів дати нову інтерпретацію подіям, які до них неодноразово зацікавлювали письменників. Новизною цих інтерпретацій стає звернення до прадавніх жіночих архетипів, утворення яких припадає на допатріархальні історичні часи, тобто є настільки глибинним, настільки й достовірним за авторськими версіями. З позиції цього прихованого у кожному та оживленого письменницьким задумом архаїчного світосприйняття і С. Майдан-ська, і О. Забужко вибудовують складні текстові системи, кінцевою метою яких є вивершення образу жінки нового часу у річищі вічних духовних цінностей. Саме у площині актуалізації тих чи інших архаїчних жіночих образів може бути здійснена ідентифікація провідних ознак жіночого письма в українській прозі кінця ХХ століття.

Ольга Карабльова

Література

1. Грабович Г. Кохання з відьмами // Г. Грабович. Профілі і маски.– К.: Критика, 2005.– С. 276–297.

2. Забужко О. Казка про калинову сопілку.– К.: Факт, 2000.– 82 с.

3. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу.– К.: Факт, 2000.– 115 с.

4. Зборовська Н. В. Архетипний образ духовної та тілесної жінки у феміністичному дискурсі // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: науч.-метод. сб.– Славянск, СГПУ, 2005.– Вып. XIII. Ч. 2.– С. 170–181.

5. Зборовська Н. В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник.– К.: Академвидав, 2003.– 392 с.

6. Майданська С. Діти Ніоби.– К.: Родовід, 1998.– С. 193–295.

7. Майданська С. Землетрус // Березіль.– 1994.– № 1–2.– С. 21–125.

8. Майданська С. Землетрус // Березіль.– 1994.– № 3–6.– С. 27–85.

9. Нойманн Э. Происхождение и развитие сознания.– М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1998.– 457 с.

10. Эстес К. П. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и легендах.– К.: София, 2002.– 459 с.

11. Юнг К. Г. Архетип и символ.– М.: Ренессанс, 1991.– 304 с.

12. Юнг К. Душа и миф. Шесть архетипов.– К.: Port-Poyal, 1996.– 336 с.

13. Юнг К. Бог и бессознательное.– М.: Олимп, 1998.– 477 с.

Pages: 1 2 3 4

Збережи - » «Драмована трилогія» Пантелеймона Куліша як спроба реконструкції жанру історичної драми-хроніки в українській літературі . З'явився готовий твір.