Вірування наших предків можна умовно поділити на кілька періодів, які залежали в певній мері від політичної й соціальної ситуації в державі. Кожний з них має свої особливості, хоча грані між ними іноді чітко не простежуються. Дохристиянський період характеризується пануванням серед нашого народу язичеських вірувань. Кожний народ мав свого бога, одні з них у різних формах обожнювали природу і її явища, а серед інших панував культ предків. Потім природа сприймалася нашими попередниками як живий і вищий організм зі своїми логічними законами. Людина виступала лише невеликою його часткою, і все створене Богом-Природою було священним і одухотвореним. Отже, поклонятися Природі і її явищам означало вірувати в безсмертний Дух. Первісна віра була віра практичній, будинковій, господарській, необхідна людині на кожному кроці, тому що була міцно пов’язана з її роботою. Це була релігія реального життя, пізніше землеробська, як частина життя людини

У той час його віра й життя були нерозривно зв’язані сотнями ниток. У її основі лежали три елементи: аниматизм, тобто пожвавлення, анімізм, тобто натхнення, і антропоморфізм - своєрідне олюднення. Знайдено багато скульптурних зображень Великої Матері всього сущого, котру вважали богинею родючості. Трипільські хлібороби мали релігійні обряди, які виконувалися під час зимово-весняних свят. Із цими обрядами зв’язані глиняні чоловічі фігурки. Ідеї збереження сім’ї й продовження роду підкорявся обряд культових поховань людей - у житло, як правило, під підлогою. З культом родючості зв’язані релігійно-магічні поховання в межах житла черепів різних тварин. Слов’яни мали священні гаї й поклонялися старим ясенам, дубам, липам, ліщині й іншим деревам. Під деревами наші предки здійснювали різні жертвоприносини. У священних гаях стояли язичеські ідоли

У праславян панувало багатобожжя, що однак, не заперечувало існування головного божества. Нерідко їм визнавали бога Перуна. Але багато народів визнавали ще й існування найвищого Бога, Творця, Прабога, Бога богів, Бога Вседержителя. Як вірили наші предки, Бог, що є творцем, випромінює свій життєвий дух на всі явища. Від нього походило світло, якому також поклонялися предки. Перун теж мав свтоносное початок. Адже в багатьох мовах це слово вживається для визначення вогню. Символами Перуна були кінь, громовий і сонячний знаки, дубове листя. Він визнавався богом війни і як «хазяїн» дощу був безпосередньо пов’язаний з родючістю. Богом світла вважався Сварог, що був нібито батьком Дажбога, або Сварожича. Сварожич був, по переконанню наших предків, посередником між небом і землею, втіленням найвищої мудрості. Наші предки вірили в щорічне народження сонця, що зв’язувалося з поворотом на літо. Така подія святкувалася від 23 травня до 24 червня як свято Лада, що вважався синонімом згоди, гармонії, краси й любові.

Цей обряд має певні відповідності в християнській культурі. Оскільки робота завжди була головної в культурі народу, що займався сільським господарством, те багато вірувань і обрядів зв’язані саме із цим родом діяльності. Культура давніх українців дуже багата. Не маючи пояснень багатьом явищам, вони спостерігали, ці спостереження й сьогодні є цікавим матеріалом для наукових досліджень. Звичайно все змінювалося, мир рухався за іншими законами.

Але людству варто іноді оглядатися, щоб подивитися, що залишає воно за собою, які тропи вже пройдені і якими рухатися далі. Так людина, що необізнаний про етнічну своєрідність власного народу, не осяг духовного надбання попередніх поколінь, уподібнюється перекотиполю, що незручно будь-де знайти собі притулок