Світова література знає чимало зразків любовної лірики. Згадаємо сонети Петрарки, поезію Пушкіна, неповторну «Зів’яле листя» И. Франко, поезію А. Малишко, В. Сосюри. Тема любові, болісної, жагучий, драматично гострої - одна з характерних для Д. Павличко

Захоплення жіночою красою, палкий жаль по втраченій любові, вимогливість у любові - такі почуття проймають цикл поэзий «Пахощі хвої», ці теми пізніше буде більш глибоко розроблена в збірнику «Таємниця твоєї особи». Любовна лірика поета жагучої, сповненої ніжності, емоцій. Життєдайна сила любові, що оспівує Д. Павличко, виховує нової людини, спонукає до нових здійснень, робить шляхетніше, чистіше, піднімає в помислах і справах. Д. Павличко не придумує якоїсь нереальної любові, хоча вона в нього - як Божество, сповнене зваби й таємниць і звернені до неї слово-благання:

• З’явися, благослови, зігрій,
• Якщо ти є, якщо ти є!

Яскрава образність, свіжа, небуденна поетична думка, зображення почуттів ліричного героя - про це мова йде в невеликій поезії «Дзвонить у зірках небо чисте…». Поезія Д. Павличко не повторює художніх прийомів його попередників. У традиційну тему любові поет вносить нові психологічні відтінки, які ми відчуваємо, читаючи поезію «Коли ми йшли вдвох з тобою…» Цей добуток змушує нас задуматися над прекраснейшим з людських почуттів, яким необхідно дорожити. Закоханий юнак у розпачі, тому що самий дорогою для нього людина неймовірно байдуже, начебто бур’ян, топче повнозерні хлібні колоски, схилені до землі. Ліричний герой не зважився в ту мить сказати дівчині, як йому гірко й боляче бачити потоптані золоті колосся:

• Я хотів тобі сказати,
• Що той колосок вусатий
• Це невсипуща праця мозольний,
• Це молодим калач весільний

Боляче, що вона не замислювалася над цим, не зауважувала й не чула німого крику знівечених нею колосків пшениці, як не чула й того, що так немо кричали найніжніші почуття, розтоптані разом з колоссями. Поезія «Два кольори» - добуток такої ж емоційно-замисленої любовної лірики. Відчутно спорідненість і співзвучність її з відомою «Піснею про рушнике» А. Малишко

Чимало років пройшло, як двома квітами, червоними й чорними нитками, мати вишила сорочку для сина, що «збирався навесні піти в мир невідомими шляхами». Різноманітна гама українських народних вишиванок, де переважають два кольори: червоні й чорний - символи любові й журби, радості й сумуй. Ці почуття в житті органічно об’єднані: «Переплелися, як мамине шиття, мої сумні й, радісні дороги». Ліричний герой зберіг саме святе - «клаптик старого полотна й вишиту …життя на ньому», зберіг пам’ять про найдорожчу жінку для кожної людини - матері. Композитор Олександр Билаш дав мелодійні крила поезії. Саме музика допомагає нам глибше зрозуміти й красу образів і красу нашого буття

«Вічна» тема для Д. Павличко спонукує читача до роздумів, піднімає в помислах, робить його шляхетніше. Вірш поета «Моя любов, ти - як Бог?» - наочний приклад цього. Як Земля, космос представляють Всесвіт, тому що існують за взаємозалежними законами буття, так само й земна любов досягає небесного високого почуття, і тим вона вже неземна. Любов заповнює душу людини, її не можна побачити й почути так само, як Бога, це почуття дане, щоб лише відчувати. Наскільки зворушливим є образ явора, його милої явороньки, їхня безнадійна любов. Явір стає символом болю й невимовної журби, він тужить за своєї улюбленим, тому що їхня молода любов з’являється лише в снах. Тугою й смутком, болем пронизана остання строфа, тому що явору загрожує знищення:

• Він не знає, як надійдуть люди,
• Виміряють його на поруби.
• Разрежут йому сумні груди,
• Скрипку зроблять із його журби

Дмитро Павличко проспівав свою «вічну» гаму любові начебто на одному подиху, вклавши в неї світлу радість, тихий сум і тугу осяяною й схвильованого великою любов’ю серця ліричного героя. «Поезія - це мова молодих», - сказав Д. Павличко. І такий погляд на поезію як на молодий заклик людської душі він підтверджує своєю творчістю