ПАВЛИЧКО ДМИТРО Народився у підгірському селі Стопчатові на Станіславщині (Західна Україна) в родині лісоруба. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету, потім - в аспірантурі. Займався політичною діяльністю: брав активну участь у державотворенні України (засновник Народного Руху і Демократичної партії України, з 1990 по 1994 рік - один із лідерів Верховної Ради); був на дипломатичній роботі.

Поет, перекладач, учений, громадський діяч. Поезія Павличка сповнена творчих шукань у зображенні картин життя і часу, емоційності, уній чітко відчутний філософський підтекст, відбито дух і досвід народу, його традиції, мораль.

Творчий доробок складають збірки «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе!» (1958), «Гранос-лов» (1968) та ін. Багато поезій покладені на музику («Впали роси на покоси», «Лелеченьки», «Ястужився, мила, за тобою…», «За літами» та ін.), а пісня на слова Павличка «Два кольори» стала народною.

12 клас

Дмитро Павличко - наш сучасник, поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Творчість його має дві сторони: Павличко водночас тонкий лірик, шо вміє розтривожити людську душу й серце, і поет-філософ, здатний зробити об’єктивний зріз часу, історії, проблем нації й особистості. Збірка Дмитра Павличка «Таємниця твого,обличчя» - одна з перлин української літератури. Мені вона нагадує іншу відому книгу - «Зів’яле листя» Івана Франка. Споріднює ці збірки глибина подачі інтимних почуттів людини, щирість, витончена форма. Серце і душа ліричного героя сповнені ніжним почуттям великого кохання. Закохана людина починає інакше дивитися на світ, бачить у ньому нове, прекрасне, чого раніше не помічала, серце наповнюється світлом, тремтить у передчутті незнаного, але такого очікуваного щастя:.

Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його блискучій грані Тече і душу сповнює мені.

Кохана поета - це жінка прекрасна, як природа, нерозгадана, як людська доля, вічно юна і сповнена життєвою мудрістю, свята («Моя любове, ти - як Бог…») і грішна («Твоя краса - як усміх сатани»). Вона - втілення вічної таємниці жіночості, ніжності, добра. Втілення таємниці життя. Закохані тонко відчувають почуття одне одного, розуміються з півслова:

Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю - ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить.

Але у творчому доробку поета не тільки інтимна лірика. Павличка турбують загальнолюдські проблеми у їх суперечностях. Митець-філософ розмірковує про добро і зло, любов і ненависть, вічне і минуле, осмислює, втілює у вишуканих образах. Так, у сонеті «Погляд у криницю» поет надає світлу всеохоплюючого значення:

• Я розумію світло. Це - душа,
• Любові й космосу глибини. Жертва.
• Блиск розуму. Благословення миру.
• Палання рук. Веселощі трави.

Тобто все на Землі, в космосі, в людській душі - має життєдайну силу світла. «А що ж таке темнота?» - запитує ліричний герой. Це печаль самотності, заздрощі, злість. Але вони мусять існувати, бо ж «Без темряви свою снагу не може сяйво людям об’явити». 1 так вони йдуть у парі - світло й темрява, радість і горе, червоне і чорне.

Ця тема присутня й у відомій поезії «Два кольори», що стала славнозвісною піснею. Сорочка, вишита матір’ю, стає уособленням людської долі. Як червоний візерунок переплітається з чорним, так і в житті поруч прямують радість і горе, любов і ненависть, звершення й поразки:

• Два кольори мої, два кольори,
• Оба на полотні, в душі моїй оба,
• Два кольори мої, два кольори:
• Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Сьогодні Дмитро Павличко виступає в незвичній для письменника ролі: політик, державний діяч, що пристрасно відстоює інтереси нашої Батьківщини, її народу. Чи добре це? Думаю, що в будь-якій галузі громадського життя не буде зайвою людина духовно багата, яка вміє бачити й тонко відчувати красу.