Дієприкметник – неособова форма дієслова, яка означає дію або стан, як реалізовану в часі ознаку особи або предмета: Осінь стояла червоно-багряна, палаюча. Д. поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. З дієсловом поєднує спільність основи і лексичного значення: оновлюючий. Д. на письмі виражає динамічну ознаку, яка прявляється в таких граматичних категоріях:а) виду: виписанийб)перехідність-неперехідністьв) часу (тепер. і мин.)Для Д. характерними є такі ознаки прикметника:указує на ознаку і вдповідає на питання який?: читаючий студент. Прикметник – ознака, Д. – ознака за дією. Змінюється за родамиУ реченні найчастіше вживається у ролі означення, рідше – у ролі іменної частини складеного присудка. За своїм значенням Д. розрізняють активні і пасивні. Активні Д. позначають процесуальну ознаку, зумовлену дією особи або предмета: багровіюча тьма. Активні мають форму теп. і мин. часів. активні Д. вживаються рідше зі значенням тепер. часу нед. виду і частіше – мин. часу док. виду: танцюючі хмари. Пасивні виражають ознаку особи чи предмета, зумовлену дією іншої особи чи предмета, хоча дуже рідко пасивні Д. вживаються зі значенням тепер. часу нед. виду. А типовим для пасивного Д. є вживання форми док. виду: уповноважений довго дивився на аркуш паперу, вимережений зеленими чотирикутниками. Д. мають категорію часу(танцюючі хлопці, зруйнована фортеця). Форма майб. часу для Д. не властива.

Безособова форма на - но, - то

Безособова форма дієслова на - но, - то твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс - о: прочитаний — прочитано, виконаний — виконано, розглянутий — розглянуто. Ця форма — незмінювана. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено.

Безособову форму на - но, - то вживають замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці.

Наприклад, у реченні Ухвала прийнята одноголосно дієприкметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прийнято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після далекої дороги цього зробити не можна.

За своїм значенням безособова форма на - но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закінчено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закінчену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміжним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окремих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпочато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).

56. Дієслово. Категорія роду, числа та особи. Безособові дієслова.

Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами. Дієслово в першій особі називає дію тієї особи чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо. Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть. Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мовиться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають. Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються — вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію — вказують на зв’язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо. Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте.

Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збираються, (квіти) пахнуть. Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень. Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов’язану з конкретною особою (у загадках, прислів’ях, приказках): Мету-мету — не вимету, несу-несу — не винесу, пора прийде — само вийде. То снідаю, то обідаю — / погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість).Форма першої особи множини в науковому й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершовіністів страхало відродження України навіть на правах автономії (Р. Іванченко).Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів’ях, приказках, описах): Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече: — А що, діду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (1. Левада).Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, рі-жуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О. Гончар).

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає;. Ці дієслова переважно означають:

А) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

Б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

В) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує.

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева… (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов’язуються з особами), у другому — від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом.

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

62. Відокремлені другорядні члени речення. Загальні умови відокремлення. Вивчення відокремлених членів речення у курсі синтаксису школи.

Відокремлення − це смислове та ритмо-інтонаційне виділення другорядних членів реч-ня для посилення їхнього значення у сем.-грам. структ. реч-ня.

Теорія. Спершу виникає поняття скорочених речень. Греч «Практическая рус. грам-ка», 1834 р.: дієприс. і дієприк. звороти − скорочені підрядні реч-ня. Буслаєв створив ціле учення про скорочення речень, переважно підрядних. Потебня уперше відзначив напівпредикат-ть у ВЧР. Пєшковський «Рус. синтаксис в науч. освещении», 1933 р.: докладно розглянув умови відокремлення. Термін на познач. зв’язку між ВЧР і гол. словом − напівпредикативність.

На думку деяких учених, не всі ВЧР є напівпред-ми. Вони виділ.: 1. напівпред-ні ( дієприк. і дієприсл. звор.), 2. пояснювальні (відокрем. уточ. обстав. і означ.)

Відокремлення − це синт. кат. на рівні реч-ня. Ускладнює предикат. ядро реч-ня. Незважаючи на синт. зв’язок з ін. членами реч-ня, має певну смислову самостійність. Залежно від морфол. приналежності гол. слова відокрем. виділяють: прикметн., дієприк., субстантивні, дієприслів., прислів. звороти. Залежно від синт. ф-ції виділ.: відокр. обс., дод., означ.

Pages: 1 2

Збережи - » Дієприкметник як особлива форма дієслова . З'явився готовий твір.