Насамперед, устало питання про автора цього добутку й часу його створення. Уважається безсумнівним, що “Діяння апостолів” є продовженням Євангелія від Луки й становлять разом із цим євангелієм єдину композицію того самого автора, розділену на два томи, що відповідають тодішнім двом світкам. Це видно хоча б з першої фрази “Діянь апостолів”, де говориться: “Першу книгу написав я до тебе, Феофіл, про все, що Ісус робив і чому вчив… ” Є й інші доводи на користь загального авторства цих двох книг Нового завіту. Філологи встановили, наприклад, тотожність стилю й лексики, не говорячи вже про те, що обидві книги автор присвячує тому самому особі, якомусь Феофілові. Показово й те, що пролог до “Діянь апостолів” є як би повторенням останньої глави Євангелія від Луки, тобто ланкою, що зв’язує в одне ціле обидві частини оповідання

Відповідно до церковної традиції, автором обох книг є Лука, секретар і лікар св. Павла. Але навряд чи вдасться коли-або в точності встановити особистість автора Євангелія від Луки, а отже, і “Діянь апостолів”.

Питання про час створення “Діянь апостолів” виявився простіше, хоча й тут не обійшлося без труднощів. У тексті твору немає жодного натяку на руйнування Єрусалима, і деякі библеисти знайшли цю обставину достатнім для того, щоб укласти, що “Діяння апостолів” були написані до 70 року. Однак вони при цьому випустили з уваги, що “Діяння апостолів” - друга частина Євангелія від Луки, що це, по суті, один твір, що належить перу одного автора. Тим часом у тексті Євангелія є згадування про руйнування Єрусалима й навіть про репресії, яким піддавав послідовників Христа імператор Домициан, що царював в 81-96 роках. А оскільки “Діяння апостолів” були написані пізніше або, принаймні, в один час із євангелієм, те їх варто віднести приблизно до 90 року

Читаючи “Діяння апостолів”, ми відразу зауважуємо, що вже на зорі свого існування християнство виявляє тенденцію до роздвоєння. Це оповідання про те, як новий релігійний рух, виникши спочатку усередині іудаїзму, поступово, серед драматичних конфліктів, звільняється від так званого “ярма Тори”, тобто, наприклад, від ритуальних обрядів, таких, як обрізання, що заважають прилученню греків і римлян до нової віри. Ця еволюція від іудео-християнського ізоляціонізму в Єрусалимі до універсалізму св. Павла, від Палестинського періоду до світової кар’єри нової христологии в таких великих містах Середземномор’я, як Антіохія, Ефес, Коринф, Афіни й Рим, знаходить вираження не тільки в змісті, але й у структурі твору. Воно ділиться на дві майже рівні частини. Перша включає дванадцять глав, що оповідають про події в Іудеї, Самарії й Сирії, а інші шістнадцять глав присвячені опису трьох місіонерських подорожей св. Павла по римсько-еллінському мирі, що закінчилися його змушеним перебуванням Вриме.

Pages: 1 2