На питання: “Ким був Ісус, перш ніж стати Христом? Як протікала в дійсності його життя на землі? “, дослідники Біблії шукали відповідь, зрозуміло, і в нехристиянській літературі, але довідалися небагато. Правда, у цій літературі є відомості, що підтверджують почасти факт історичного існування Ісуса, але, крім цього, нічого конкретного вони не повідомляють. Ми могли сподіватися, що хто-хто, а вуж самі послідовники Ісуса, що знали його особисто, постараються зберегти для прийдешніх поколінь усе, що було їм про нього відомо. Адже природно було учням прагнути врятувати від забуття навіть дрібні крупиці відомостей про життя свого вчителя. А тим часом виявляється, що Євангелія за задумом їхніх авторів аж ніяк не були біографічними творами й переслідували зовсім інші мети. Тому з погляду відновлення біографії Ісуса, Євангелія являють собою досить убоге джерело

Більше того, виявилося, що навіть повідомлювані Євангеліями відомості викликають сумніву. Адже встановлено, що вони не з перших рук, хоча особи, що вважаються їхніми авторами, повинні були все розказане там знати за особистими спостереженнями. Тим часом ці нібито очевидці подій, а також їхній друг і літописець Лука - всі вони використовували чужі джерела. Так, наприклад, Матфей і Лука включили у свої Євангелія майже весь текст Марка й т.д.

Сьогодні ми знаємо вужче, ніж це пояснити. Євангелія написані не Матфеем, не Марком, не Іоанном і, бути може, навіть не Лукою. Їх створили або скомпільовані з різних письмових джерел і усних переказів інші, невідомі нам автори, чиї справжні імена ми, мабуть, так ніколи й не довідаємося. Навіть католицька церква змушена була визнати, що питання про авторство Євангелій аж ніяк не закритий і не можна заперечувати проти подальшого наукового дослідження цієї проблеми. Учасники 2 Ватиканські собори, обговорюючи “Конституцію про одкровення”, відкинули більшістю голосів наступний пункт: “Божа церква завжди затверджувала й затверджує, що авторами Євангелій є ті, чиї імена названі в каноні священних книг, а саме: Матфей, Марко, Лука й Іоанн”. Замість перерахування цих імен вирішили вписати - “святі автори”.

Отже, автори Євангелій не були очевидцями подій. Це були компілятори, що черпали свої відомості з фольклорної традиції християнських громад, де вже тоді шляхом сполучення фактів з легендами створювався якийсь стереотип біографії Ісуса, називаний деякими дослідниками “протоевангелием” або “праевангелием”. Синоптичні Євангелія базуються на такому загальному джерелі, і цим пояснюється їхня подібність, що послужила підставою для переконання, що їхні автори, будучи очевидцями подій, незалежно друг від друга раззказивают те, що справді відбувалося. Цікаво, що цього переконання не похитнуло навіть Євангеліє від Іоанна. Воно було створено в зовсім іншому середовищі, поза впливом синоптичного зразка й дає зовсім інший образ Ісуса

Важливо підкреслити незначне значення Євангелій як джерел інформації про справжню біографію Ісуса. Але в Новому завіті є два добутки, які в силу свого жанру здаються більше підбадьорюючими. Це, насамперед, “Діяння святих апостолів”, а також збірник послань, приписуваних св. Павлу, св. Иакову, св. Іоаннові й св. Іуді

Поговоримо, насамперед, про послання, що представляють собою важливе джерело для вивчення історії християнства

Філологічні дослідження показали, що із чотирнадцяти послань Павла лише частина можна вважати справжніми. Деякі дослідники вважають справжніми всього чотири послання. Цю точку зору сформулював у середині минулого сторіччя відомий професор богослов’я в Тюбингене Фердинанд Баур, що прийшов після філологічного аналізу текстів до висновку, що Павло був автором тільки послань до коринфянам, галатам і Кфилимону.

Цей висновок, з одним лише виправленням, підтвердили сучасні библисти з міста Единбурга: професор богослов’я Маргрегор і його співробітник Мортон. У своїх лінгвістичних дослідженнях вони скористалися комп’ютером і на основі математичних обчислень незаперечно встановили, що єдність мови й стилю зв’язує п’ять послань: до римлянам, до коринфянам (обох послання) , до галатам і до Филимона. Не підлягає сумніву, що вони написані однією людиною. А оскільки на підставі ряду ознак, на яких ми тут не будемо зупинятися, уважається доведеним, що автором двох послань (перше послання до коринфянам і послання до галатам) є св. Павло, то доводиться визнати його також і автором трьох інших

Що до інших послань, приписуваних Павлу, те вже ясно, що вони належать невідомим авторам, які за звичаєм того часу назвалися ім’ям апостола, щоб додати більшу значимість своїм доводам. Послання до Тимофія й до Тита, наприклад, ставляться до першої половини 2 століття: у них відбита така обстановка в християнських громадах, яка була просто неможлива при житті Павла. Там мова йде про боротьбу з єресями, що виникли, коли Павла вже давно не було вживих.

Що ж являють собою справжні послання Павла? Коротенько можна сказати, що автор піднімає там ряд доктринальних і моральних проблем, що хвилювали в ту пору християнські громади. Але головною метою автора послань є проповідь теологічної ідеї, що, хоча вона й початку вже тоді зароджуватися серед християн у результаті синкретичного впливу різних елліністичних плинів, лише Павло послідовно розробив і виклав

Головне в його навчанні - віра в те, що Ісус Христос є богом, що заради спокути первородного гріха людства дозволив себе розіпнути, воскрес, піднісся на небеса й від дня на день повернеться, щоб установити царство боже на землі

У цій концепції Ісус, як конкретна історична особистість, природно, відсувався на задній план. Павло, поглинений своєю ідеєю, не цікавився земною стороною життя Ісуса. У своїх посланнях він називає його завжди “Христос”, що значить месія, або син божий, рятівники й син людський

Можливість такого трактування Ісуса полегшувало Павлу та обставина, що він не був особисто знаком з Ісусом, і не виявився тому в положенні тих євреїв з Євангелія від Іоанна, які вопрошали з жахом і здивуванням: “Не чи Ісус це, син Иосифов, якого батька й матір ми знаємо? Як же говорить він: “Я зійшов з небес? “(6:42) Усе, що Павло знав про Ісус, він чув від інших, в основному від його ревних послідовників, які у своїх захоплених спогадах зображували його надлюдською істотою. Це відвернене трактування, при якій Ісус втратився конкретних рис і стали винятково втіленням теологічної ідеї, привела до того, що в посланнях Павла Ісус-Людин майже повністю отсутствует.

Що стосується інших послань, те багато вчених (особливо німецький библеист Марксен) прямо заявляють, що жодне з них не належить зазначеному в каноні авторові. Це, як виражаються фахівці, “псевдоепиграфи”. Не можна вже встановити, хто приписав авторство їхнім відповідним апостолам: самі автори або більше пізні переписувачі. Можливо, що послання якийсь час були анонімними, що сприяло виникненню подібних помилок або свідомих містифікацій. Деяке виключення становить отут перше послання св. Іоанна, тому що очевидно, що його написав автор четвертого Євангелія

Все вищесказане не виходить, однак, що послання Нового завіту не представляють цінності для істориків і религоведов. Фіктивними виявилися їхні офіційні автори, але не їхній зміст. Ми знаходимо в них достовірний, живий, написаний по гарячих слідах подій оповідання про різні явища, характерних для побуту, вдач і соціальних відносин у неуважні по мирі християнських громадах

Автори послань, хоча й сховані під маскою фіктивних імен, історично достовірні. Адже вони дійсно існували й жагуче боролися за цю нову людину. Але це не були апостоли. Вони не знали особисто Ісус і не можуть уважатися очевидцями його життя й діянь. Тому в посланнях не нічого такого, що могло б придатися для відтворення біографії Христа.

“Діяння апостолів” - це єдиний першоджерело, що дійшло до нас, по історії християнства до 3 століття, що висвітлює надзвичайно важливе тридцятиріччя - період від розп’яття Ісуса до появи в Римі св. Павла в 61 - 63 роках. Ми знаємо як був багатий подіями цей період і яке він мав вирішальне значення в історії нової релігії, тому не дивно, що вчених дуже інтригував питання, наскільки правдиві картини, зображені в “Діяннях апостолів”, чи можна вважати цей твір достовірним джерелом

Pages: 1 2