Багато дитячих оповідань у Чехова розвивають тему самітності, глухоти людей по відношенню друг до друга. Роз’єднаність людей починається в дитинстві. Так, в “Грише” дитина виявляється зайвим, заважає няньці й виявляється не зрозумілим навіть матір’ю: порушення дитини під впливом нових вражень вона пояснює тим, що він “імовірно, поїв зайве”.

Цьому ж присвячене оповідання “Життєвий дріб’язок”: герой його, парубок, “жодного разу не звернув уваги на хлопчика й зовсім не зауважував його існування: стирчить перед очами хлопчик, а до чого він отут, яку роль грає - і думати про цьому якось не хочеться”. У ході випадкової розмови із цим хлопчиком він довідається, що той регулярно бачиться зі своїм батьком, з яким не повинен спілкуватися. Парубок обіцяє нічого не розповідати матері дитини - і відразу забуває про свою обіцянку: “- Микола Іванович! - простонал Алеша. - Адже ви дали слово честі!

- е, відстань! - махнув рукою Бєляєв. - Отут поважнее всяких слів честі. Мене лицемірство обурює, неправда!”

Кінчається оповідання слізьми дитини й зауваженням оповідача: “Це він перший раз у житті віч-на-віч так грубо зштовхнувся з неправдою; раніше ж він не знав, що на цьому світлі, крім солодких груш, пиріжків і дорогих годин, існує ще й багато чого іншого, чому немає назви дитячою мовою”.