Щоб зрозуміти таємницю російського народу, його велич, потрібно добре й глибоко довідатися його минуле. А. Н. Толстой У розпал революції 1917 року А. Н. Толстой звертається у своїй творчості до епохи Петра. По власному визнанню письменника, він “вирішив відгукнутися на нашу епоху так, як зумів. І знову звернувся до минулого, щоб цього разу розповісти про перемогу над стихією, відсталістю, азіатчиною”. Відкривається роман картиною загального невдоволення положенням, що існує вгосударстве.

Але крапку в сумних міркуваннях ставить Ивашка Бровкин, як би підбиваючи підсумок всьому сказаному: “…того подай,- цього подай… Тому заплати, цьому заплати…

Але прірва,- отака держава? - хіба її наситиш?” Усі розуміють, що наступив час змін. Їх жадають і одночасно бояться, тому що життя звично рухається по торованій колії

Старі розповідали, що за старих часів жити було краще: дешевше, ситніше, благообразнее. А зараз у державі назріває хаос. Правляча верхівка печеться лише про власне благополуччя, не бачачи загального руйнування й зубожіння, що перебуває у влади царівна Софія, опираючись на свого фаворита Василя Голіцина,