На думку одних учених, у степовій смузі між Уралом і Алтаєм, на думку інших, у Центральній Азії. Звідси, із серця Азії, направлялися на захід, аж до Чорного моря, і на схід, до Жовтого, загони войовничих хунну, які, цілком ймовірно, і були найдавнішим з відомих науці тюркських племен. Тут перебував центр держави жуаньжуаней і сяньбийцев, що говорили на тюркських прислівниках. Втім, тюркське мовлення хунну, сяньбийцев, жуаньжуаней - це лише гіпотеза, хоча на користь її є досить вагомі доводи. А в тім, що саме тюрки створили могутня держава в центрі Азії в VI- VIII вв. н.е., не сумнівається ніхто. По-перше, про це говорить сама назва пануючого племені: тюркюти (тюкю, або тюрки). По-друге, пам’ятники листа, руні, залишені цим народом, написані на найчистішій тюркській мові. «Рунями» їх назвали за подібність із письменами древніх германців, хоча подібність європейських і азіатських руней чисто зовнішнє

Держава древніх тюрків не обмежувалося межами Центральної Азії й навіть Азії. За дуже короткий строк, з 550 по 580 рік, тюркюти поширили свою владу від Великої китайської стіни аж до ріки Дон. Держава їх граничило із трьома великими державами того часу: Візантією, Іраном, Китаєм

Але держава древніх тюрків була недовговічною. Між проводирями тюркютов почалися династичні звади. Їх мистецьки розпалювали китайці, що розуміли, що Велика китайська стіна не зможе відгородити країну від настільки грізного сусіда. Слабістю тюркютов скористався родинний ним народ, уйгури, що колись був у підпорядкуванні в тюркютов. В 745 році вони стають на чолі великої держави

Уйгури були відважними воїнами. За словами істориків, тюркюти «їхніми силами геройствовали в пустелях Півночі». Але разом з тим уйгури прагнули осягнути досягнення цивілізації того часу. У свою державу вони запрошували місіонерів із Середньої Азії, споруджували міста, займалися землеробством. Уже в X столітті створюється уйгурский літературна мова, а писемність проникає до уйгурів на два століття раніше. Але незабаром держава уйгурів завойовують сусіди з півночі - древні киргизи, що також говорили тюркською мовою. Частина уйгурів откочевивает у глибини Центральної Азії, інша - у Середню Азію, а третя залишається «на місці». Єдина мова розпадається на безліч діалектів. Зникає й назва уйгур. З’являється воно знову на лінгвістичній карті Азії в XX столітті!

На просторах Синьцзяна - північно-західного Китаю - і в деяких районах Середньої Азії живуть носії мови, довгий час не єдиної назви, що мало. Носії ці йменували себе те за місцем проживання (наприклад, кашгарлик - «житель Кашгара»), те по роду занять (таранчи - «хлібороб») і т.п. Багато західноєвропейських учених називали цю мову восточнотюркским. В 1921 році відомий радянський тюрколог С. М. Малов на з’їзді восточнотюркской інтелігенції, що проходили в місті Алма-Аті, запропонував відродити древню назву «уйгури» і йменувати їм східних тюрків Синьцзяна й Середньої Азії. Речення тюрколога було прийнято

Для мови, названого уйгурским, або, щоб відрізняти його від древнього прислівника уйгурів, новоуйгурским, створюється нова писемність, спочатку на латинської, а потім на російській основі. Так пишуть уйгури, що живуть у СРСР. У КНР вони користуються листом на арабській основі. На жаль, перші кроки до національного відродження уйгурів змінилися в КНР викорінюванням їхньої національної культури, насильницької китаизацией, про що неодноразово писала радянська й закордонна печатка. Ця китаизация зустрічає завзятий опір уйгурів, чисельність яких у КНР перевищує три з половиною мільйона чоловік

Назва уйгур, запропонована професором С. М. Маловим, прищепилося й тепер загальноприйняте. Однак останні дослідження показують, що новоуйгурский, мова сучасних уйгурів, не є прямим нащадком древнеуйгурского, він набагато ближче до узбецької мови, а не до того прислівника, на якому говорили древні уйгури. У цьому нічого дивного немає: кочівники-тюрки робили тривалі переходи з місця на місце й зараз у Синьцзяне, можливо, живуть не ті тюрки, які були там у раннім середньовіччі. От чому деякі західні лінгвісти замість терміна уйгурский і новоуйгурский воліють уживати старий термін - восточнотюркский мова, маючи на увазі мова тюрків Синьцзяна й частини Середньої Азії. Наприклад, відомий усьому світу як дипломат (і усьому філологічному світу - як тюрколог) швед Гуннар Яринг видав не дуже давно словник мови тюрків Синьцзяна за назвою «Восточнотюркский словник».

На території нашої країни живуть і інші народи, мова яких зберіг багато рис мови своїх предків - древніх тюрків. Це 100 000 тувинців і близько 400 тофаларов. Тофалари живуть у Східних Саянах, на границі Іркутської області й Туви. Досить близькі мові древніх тюрків і діалекти алтайців, що населяють південну частину Горно-Алтайської автономної області. Нащадком мови древніх киргизов, переможців уйгурів, можливо, є хакаська мова

Втім, до революції в хакасів, що населяють середній плин Єнісею і його припливи Абакан і Чулим, не було єдиної літературної мови. Кілька племен, що говорили на різних діалектах, поєднувалися під загальним найменуванням абаканські татари (по ріці Абакан і місту на ній). Кликали їх також і енисейские тюрки. Лише за роки Радянської влади з’являється єдина національність і формується єдина літературна мова - хакаський

Не слід думати, що зі створенням писемності швидко народжується літературна мова, а діалекти, на яких говорило населення, зливаються воєдино. Держава може йти назустріч цьому процесу, усіляко допомагати йому, і все-таки «вихідних даних» виявляється недостатньо для появи нової національності й нової мови, Приклад тому - деякі тюркські прислівники Сибіру. У межиріччя Іртиша й Обі перебуває Барабинський степ. Тут говорять на різних тюркських прислівниках, Але єдиної літературної мови не існує: по-перше, тому, що барабинци вільно володіють російською мовою, а по-друге, тому, що занадто вже мало носіїв цих діалектів. Для іншого прислівника, шорського, розповсюдженого в Кузнецьком Алатау (північне передгір’я Алтаю), на базі російської графіки був створений алфавіт, випущений буквар, друкувалася газета шорською мовою. Але занадто вже мало шорців (близько 12 тисяч), щоб у них зложилася літературна мова. Вони воліють користуватися алтайською літературною мовою, створеною на основі родинних шорському діалектів тюрків Алтаю. Не має писемності й мова чулимских тюрків (кюэриков), розповсюджений по узбережжю ріки Чулим, припливу Обі. Чулимци на листі користуються російською письмовою мовою

Зате в Середній Азії за останні півстоліття з’явилися нові літературні мови й розцвіли ті мови, які почали складатися в минулі століття. Середню Азію часто називали Туркестаном, тобто «країною тюрків». Це назва справедливо, тому що більшість народів, що населяють її, говорить на тюркські мовах

Перше місце по чисельності мовців на тюркських мовах Середньої Азії належить узбецькій мові

Казахська літературна мова стала складатися пізніше. У середині минулого сторіччя його основи заклав великий поет і мислитель Абай Кунанбаев - «казахський Пушкін». Незважаючи на те, що казахи розселені по величезному просторі Середньої Азії, а чисельність їх перевищує 5 мільйонів чоловік, у казахській мові немає діалектів, і мова казаха Оренбурзьких степів майже нічим не відрізняється від мови казаха Синьцзяна або Монголії

Туркменська мова, на якому говорять у Туркменської РСР, ділиться на безліч діалектів і говорів. До Жовтня туркменський народ був роздроблений на племена, племена, у свою чергу, ділилися на пологи й у кожного був свій власний прислівник! Чудовий туркменський поет Махтумкули ще в XVIII столітті заклав основи літературної мови, намагаючись об’єднати племена туркменів воєдино на базі загальної мови. Лише через майже два сторіччя мрія Махтумкули здійснилася: туркмени є єдиними націями з єдиною літературною мовою. Втім, це справедливо лише стосовно півтора мільйонів туркменів, що живуть у СРСР. Біля мільйона туркменів, що проживають в Ірані, Афганістані й інших Країнах, як і раніше зберегли членування на племена й пологи, як і раніше висловлюються на різні прислівниках

Pages: 1 2