Збирав він також приказки та прислів’я. Частину збірки Котляревський десь на переломі 20—30-х рр. XIX ст. передав російському фольклористові І. Снєгирьо-ву, який і використав їх у своїй збірці 134. Упорядник зазначив, що він використав приказки, вміщені в «Грам-матике малороссийского наречия» О. Павловського (1818), і далі: «Додаток до них ми одержали від Котляревського, творця малоросійської «Енеїди». Друкуючи далі самі приказки, І. Снєгирьов знову зазначив, що вони «запозичені» в пп. Котляревського й Павловського». Сучасний дослідник-фольклорист С. Якимович відділив у збірці І. Снєгирьова приказки, опубліковані О. Павловським, і таким чином встановив, що понад 70 приказок і прислів’їв належить збірці Котляревського: «Коли не піп, не микайся в ризи»; «З чужого воза хоть посеред калу»;

«Не то козак, що зборов, то, що вивернувся»; «Проміняв ремінець на личко»; «Не поможе кадило, коли бабу сказило»; «Коня кують, а жаба й собі лапу підстав-ля»; «Добувся, як швед під Полтавою»; «Де два б’ються, третій не мішайся»; «Між двері пальця не клади»; «Далеко куцому до зайця»; «Не спитавшись броду, не сунься в воду»; «Наперед невода рибою не хвались»; «Тоді скажеш гоп, як вискочиш»; «Ситий голодному не товариш»; «Два третього не ждуть»; «Лежачого не б’ють»; «Хто питається, не блудить»; «У старця в торбі не поживишся»; «Коли ігумен за чарку, то братія за ковші»; «Які сани, такі самі»; «Нашого поля ягода»; «Наскочила коса на камінь»; «Богу молись, а чорта не гніви»; «Чухайся вілз волом, а кінь з конем»; «На похиле дерево й кози скачуть»; «Де чорт не зможе, туди бабу пошли»; «Зла іскра й поле спалить і сама слизне»; «Покірливе телятко дві матки ссе»; «Вовка як не годуй, а він в ліс дивиться»; «Не тільки світа, що в вікні»; «З дужим не борись, а з багатим не судись»; «Хто спішить, людей смішить»; «Шила в мішку не утаїш»; «Не до поросят свині, коли свиню смалять»; «Голому розбій не страшен»; «Утік не утік,, а побігти вільно»; «Багатого з хвастливим не розпізнаєш»; «Куди не кинь, то клин»; «З одного вола двох шкур не деруть»; «Де тонко, там і рветься»; «Чорт по титулі, коли нема нічого в шкатулі»; «На ласий кусок найдеться куток»; «Панська ласка до порога»; «Суха ложка рот дере»; «Горбатого могила виправить»; «Свиню за стіл, а вона й ноги на стіл»; «Не буде Галя, буде другая»; «Виміняв шило на швайку»; «Коли мед, то й ложкою»; «Бачили очі, що купували»; «Коня в позику не давай, а жінку в приданки не пускай»; «Добрий пан! Ні б’є, ні лає, та нічим і не дбає»; «Ніхто не віда, хто як обіда»; «Обійшовся, мов Сахио в церкві»; «Змішався, як Омелькова мати перед смертю»; «Се кучма (в’їдливий жарт!), мама Каленика привела, та не знаєм, як звати»; «Дурнів не сіють, самі родяться»; «Де верба, там і вода»; «Жінку люби як душу, а труси як грушу»; «У жінок волос довгий, та ум короткий»; «Диво не решето: багацько дірок, та нікуди вилізти»; «Коли б хліб та одежа, то б їв козак лежа»; «Козаки, як діти: хоть багато поїдять, хоть трохи наїдяться»; «Стара з глузду ссунулась, мов стара собака з соломи»; «Язик доводить до Києва й до кия»; «Пани, ЯК дурні, ЩО ХОТЯТЬ, тс й роблять»; «Ні в сих ні в тих, мов собака в чошіі»; «Шануй гори, мости — будуть цілі кості»; «Говори, чорте, за попом»; «Піп своє, а чорт своє»; «Не помажеш — не поїдеш»; «Допік, мов горохом об стіну»; «Дошкулив, мов пугою по воді»; «Пан хороший, та нема грошей»; «На чужий коровай очей не поривай, да собі дбай»

Порадами Котляревського користувався й відомий російський історик М. Погодін. Подорожуючи із М. Щепкі-ним по Україні, він 1829 р. був у Полтаві, відвідав Котляревського, «розмовляв з ним про малоросійську історію і народ (…). Старий, під шістдесят років, але веселий. Вигляд у нього прекрасний» 13°. Свій твір «Петрусь, малороссийский анекдот» М. Погодін присвятив І. Котляревському — можливо, почув од нього 137.

Цікаві відомості про вплив Котляревського на Гоголя подано в статті вченого найстарішої генерації В. Гіппіуса, який помер під час блокади Ленінграда 1942 р. Це були розділи з великої, незавершеної монографії про Гоголя 138. Відзначаючи новаторство й геніальну своєрідність великого письменника, В. Гіппіус вважав, що «Вечера на хуторе близ Диканьки» були побудовані на національному матеріалі. У цій книжці Гоголь дав образ українського народу в усій його розмаїтості й єдності національних рис як історичних, так і сучасних. Дослідник мав рацію, коли писав, що попередня художня література дала Гоголеві порівняно небагато, але підкреслював: «На першому місці за значенням тут стоїть, звичайно, «Енеї-да» Котляревського з її героями — незворушними, байдужими до дріб’язку життя й спроможними гумористично поставитись до всього, крім найзаповітнішого, т. крім батьківщини й віри» (13).

На думку В. Гіппіуса, Гоголь, живучи в Полтаві, ще хлопчиком міг побачити на сцені п’єси Котляревського й, безперечно, знав їх у наступні роки. Читав він «Енеїду» Котляревського, що вийшла в світ трьома виданнями, і не тільки читав, а студіював. У трьох розділах «Соро-чинской ярмарки» (третьому, четвертому й восьмому) взято епіграфи з «Енеїди». Боягузтво Солопія зіставляється з боягузтвом Енея, який «піджав хвіст, мов собака» (І, 50), бравий Грицько зіставляється з Ентеллом, який «сивуху так, як брагу, хлище» (II, 34) і разом з тим одчайдушно хоробрий у боротьбі з ворогами. В. Гіппіус проводить паралель між властолюбивою Хіврею і грішницями Котляревського, які «через міру мудрували і верховодили над всім». Звідси й іронічна мораль в епіграфі про те, що жінкам «треба угодити».

Про студіювання Гоголем «Енеїди» свідчить «Книга всякой всячини», куди вписано двадцять одну цитату з Енеїди» (використано тільки три). Очевидно, Гоголь мав ще намір їх використати. Маємо ще й інші свідчення. Починаючи працювати над «Вечорами», Гоголь послав матері питальні пункти, зокрема про гру в карти «у пан-хвиля», про гру «сім листів» та хороводну гру «в хрещика». В. Гіппіус допускав, що ці й низка інших запитань у Гоголя виникли у зв’язку з читанням «Епеїди», де саме ці ігри згадані:

Тут інші жура )! л я скакали,

А хто од дудочки потів,

Їв хрещика, ів горюдуб а… (І, 37)

Гуляли часто до півночі

В н і с к а, в пари, у л а в и, в ж г у т,

У памфиля, в візка і в кепа,

Кому ж із них була дотепа,

То в гроші грали в сім листі в…

До «Книги всякой всячини» вписано опис гри у «ворона», що згадана в «Енеїді». Вписано також описи гри в «хрещика», «журавля» й «сім листів», можливо, за поясненнями когось із петербурзьких українців. Не все, що Гоголь записував до книжки, він використовував. Як слушно зазначає В. Гіппіус, художній такт письменника змушував його обмежувати себе у використанні місцевого колориту. Так, в оповіданні «Майская ночь» він використав гру у «ворона», що згадується в «Енеїді», але не використав гри у «хрещика», «журавля», «сім листів».

Звернув увагу Гоголь на слово «лемішка» в «Енеїді» (І, 13; V, 60) і вписав до «Книги всякой всячиньї» за словником: «по Котляр, саламаха». Слово це придалося йому в оповіданні «Страшная месть», де чаклун їсть «лемішку» замість козацької їжі.

Цими документально встановленими деталями далеко не вичерпується використання Гоголем «Енеїди». Так, В. Гіппіус слушно звернув увагу на початок оповідання «Вечер накануне Йвана Купала» — розповідь Фоми Григоровича: «Дед мой (царство ему небесное! Чтоб ему на том свете елись один только буханцн пшеничньїе да ма-ковники в меду)…» Картина райського життя з українським колоритом явно нагадує відповідні рядки «Енеїди»:

І ласощі все тільки їли,

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички пшеничні, білі,

Pages: 1 2