Бачачи по листу сему роз’єднання Витгенштейна із Чичаговим, між якими протікала Березина й перебувала ворожа армія, що простиралася, принаймні, до вісімдесятьох тисяч чоловік, я хоча не зовсім вірив звістці про переправу, але не сумнівався в тім, що Наполеон, користуючись малосилием Чичагова, перейде ріку в якому-небудь пункті нишком або силою; по переходу ж Березини я припуськав напрямок ворожої армії з Борисова до Мінська, тому що шлях цей є самий найкоротший зі шляхів, що йдуть до Варшави; що на ньому вона мала на увазі з’єднання з корпусами Шварценберга й Реньє, отчого армія його могла знову піднятися до ста тридцяти тисяч чоловік; що за допомогою шляху цього вона могла уникнути бічного переслідування нашого, настільки для нього до Березини пагубного, і йти краєм, незрівнянно менш спустошеним, ніж Виленський, чрез який проходили обидві воюючі армії й по якому кругообращались всі транспорти оних з початку війни. Внаслідок чого я зважився, незважаючи на пропозицію полковника Толя, переправитися негайно чрез Березину і йти на Смолевичи, що між Игумном і Мінськом.

За такий непослух я гідний був найсуворішого покарання. Партизан повинен і необхідно повинен умствовать, але не перепуськати, як говориться, розум за розум. Звичайно, з’єднання Чичагова з Витгенштейном на правом бережу Березини помножило б утруднення ворогові при переправі; однак не можна було рішуче укласти, щоб і один Чичагов не зміг з ним попоратися. Березина, окраеванная болотами, не була ще схоплена льодом, і правий берег її, що панує над лівим і защится тридцятьома тисячами війська, представляв ворогові досить ще утруднень і без Витгенштейна. Події довели, що мені ні до чого не послужив ранній і віддалений залет мій до Смолевичам, де я завжди встиг би попередити ворога й з Озятичей, у випадку переправи Наполеона при Борисове.

Коштувало тільки уважніше прочитати лист полковника Толя й глянути на карту, щоб осягти розсудливе його розпорядження.

Думаючи ворога між селищем Начею й Борисовим, сповіщений про прибуття Витгенштейна в Барани, а Чичагова до мостового Борисовському зміцненню, він уважав, що ворогові нічого не залишалося робити, як, прикрившись від головної армії річкою Начею, спуститися уздовж по ній до Озятичам і зробити переправу в куті, описуваному зазначеною річкою й Березиною. От причина, чому Толь посилав мене в Озятичи. Попри все те я пішов на Смолевичи начебто б для дії в тил не ворога, а Чичагова армії!!

Однак при досягненні Козлова Берега я одержав з головної квартири повідомлення, що тому що французька армія ніякого не має засоби переправитися чрез цю ріку при Борисове, те щоб я негайно поспішав виконати дане мені приписання генерал-квартирмейстером. Цей папір, як і лист останнього, була від 16-го поутру й, велячи вдруге те ж, примусила мене залишити моє безрозсудне підприємство, до якого я так прив’язався, що й при виконанні останнього веління не міг не повідомити генерал-квартирмейстера, як уважаю марним запропоноване мені напрямок. На кого гріха так лиха не буває? Право, я по цей час не можу осягти причину сему дурній моїй упертості. Уже ми були на половині дороги до Озятичам, як наздогнав нас посланий до мене в Козлов Беріг кур’єр з іншим листом від полковника Толя, по якому він сповіщає мене про переправу французької армії чрез Березину й повідомляє, що головна армія йде на Жуковец, Жодин і Логойськ, усе на лівій стороні ворога, і зовсім погоджується із мною у виборі напрямку партії моєї на Смолевичи. Так простить мені генерал-квартирмейстер! У цьому випадку помилка вже не на моїй стороні. Важливість Смолевичевського пункту полягала в тому тільки обставині, коли б ворог обрав напрямок на Мінськ; при обігу ж його до Вільни цей пункт втрачав уже свою значимість і ні для чого іншого не годився, як для нічлігу або привалу. Напрямок моє потрібно бути на Борисовськое мостове зміцнення, Логойськ і Молодечну; але тому що поворот ворога з Мінської дороги на Виленськую відстороняв мене від оного на сто тридцять верст, те й по зазначеному напрямку я не міг уже наздогнати його колись Ковни або, принаймні, колись Вільни. Щоб упевнитися в тім, треба знати, що 20-го листопада, коли після переправи моєї чрез Березину, я ночував в Уше, французька армія перебувала вже в Илие. Хто гляне на карту, той побачить простір, що розділяв мене від ворога; незважаючи на те, я зважився діяти по приписанню.

Не доходячи п’ятнадцяти до Шеверниц верст, я довідався, що прибула туди головна квартира. Оставя партію на марші, я поськакав один прямою дорогою в Шеверници. Ясновельможний у той час обідав. Входячи у ворота, зустрів із мною англійської служби полковник сир Роберт Вильсон. Він бродив біля двору, не сміючи ввійти у квартиру ясновельможного через якогось між ними взаємного дипломатичного невдоволення. Будучи коротко знаком з ним із самого 1807 року кампанії, я запитав його, що він отут робить? "Люб’язний друг! - відповідав він мені, - чекаю звістки про рішучий напрямок армії після того несчастия, що я давно передбачав, але яке попри все те не може не терзати кожне істинно англійське й російське серце!" "Англійське серце" мимоволі навело на вуста мої посмішку, з которою я ввійшов у покрову хати ясновельможного, і велів викликати полковника Толя, щоб особисто від нього впевнитися у звістці про переправу ворожої армії чрез Березину й довідатися, чи не буде мені якого іншого напрямку? Толь і князь Кудашев вийшли до мене в покрову й кликали мене в хату. Але я, ненавидячи кидатися на очі начальникам, відмовився; тоді вони оголосили самому ясновельможному про моє прибуття. Він наказав від свого ім’я покликати мене, обласькав мене, як він умів обласькивать, коли хотів, посадив за стіл і пригощав як сина.

Ськільки я отут бачив чиновників, прикрашених різнобарвними орденами, нині піднесених і високих посад, що займають; їх у той час возили при головній квартирі подібно слонам великого Могола! Ськільки я там бачив нині значних осіб, що тоді тіснилися в численній свиті головнокомандуючого й вітання, що жадали не тільки, і частування, але єдиного його погляду! Умолчу про подлостях, говоримих них навіть і мені, невартому!

Після обіду ясновельможний розпитував мене про справи при Кописе й при Белиничах, хвалив розрахунок мій перед нападом на депо й упертість моє при заволодінні останнім місцем, але нарікав за зайву строгість із Поповим, якого я прийняв за мера Кописа, і додав із шуткою: "Як у тебе духу стало лякати його? У нього така гарненька дружина!" Я відповідав йому, що, судячи з моральності, я думаю, що в могилевського архієрея ще більше дружин, які, може бути, ще гарніше дружини Попова, але я бажав би, щоб попалася мені в руки ця священна особа; я б з нею по-светськи розрахувався. "За що?" - запитав ясновельможний. "За присягу французам, - відповідав я, - до якої він приводив могилевських жителів, і за поминання на ектеньях Наполеона. Щоб у тім упевнитися, - продовжував я, - накажіть нарядити наслідок. Ваша світлість, можна не нагороджувати почестями щирих синів Росії, тому що яка нагорода зрівнятися може з почуттям совісті їх? Але щадити зрадників стільки ж небезпечно, як винищувати карантини в чумний час". Із цим словом я подав йому список чиновників, які присягали й допомагали ворогові. Ясновельможний взяв оний від мене, прочитав і ськазав: "Перегодимо до пори й до час". Я довідався після, що архієрей могилевський був розжалуваний у ченці, але не знаю, по чи моєму поданню або по поданню іншого.

Щодо напрямку мого я тільки одержав веління доганяти французів чрез Ушу, Борисовськое мостове зміцнення, Логойськ, Илию й Молодечно. А тому що партія моя, обтяженими двома знаряддями, не могла випливати за мною прямою дорогою до Шеверницам, те й змусила мене очікувати прибуття її до напівночі.

Тим часом флігель-ад’ютант Мишо (що нині генерал-ад’ютант і граф Мишо) пристав до мене, щоб під покривом моєї партії наздогнати Чичагова, до армії якого він був відряджений. Оставя знаряддя наші, як тягар занадто тяжку для посилених переходів, ми виступили до Жуковцу о четвертій годині попівночі.

Переправа відбулася по тонкому льоді. Ми прибутку в Ушу до ночі.

Двадцятого партія виступила в похід і ночувала в Борисовського мостового зміцнення. У цій ночі полковник князь Кудашев, проїздом до Чичагову, пробув у мене друга година, взяв із собою Мишо й відправився далі із прикриттям одного з моїх урядників і двох козаків, з яких один тільки вернувся, інші два минулі убиті селянами. Це був кращий доказ щирого рубежу Росії з Польшею й натяк у множенні обережності.

Pages: 1 2 3