Двадцять восьмого, поутру, Фигнер, Сеславин і я приїхали в одне сільце, займану полком Чеченського, верстах у двох від Белкина. Удалині було видно Ляхово, навколо села біваки; кілька піших і кінних солдатів показувалися між хатами й куренями, більше нічого не можна було помітити. Через півгодини часу ми побачили ворожих фуражирів у числі сорока чоловік, що їхали без найменшої обережності в напрямку до Таращину. Чеченський послав у тил їм лощиною сотню козаків своїх. Фуражири примітили їх, коли вже було пізно. Трохи врятувалося втечею, більша частина, разом з офіцером (ад’ютантом генерала Ожеро), здалася в полон. Вони підтвердили нам звістка про корпус Бараге-Дильера й про загін генерала Ожеро, які незважаючи на проходження загону графа Ожаровського, що прошли 27-го числа Балтутино на Рославльськую дорогу, залишилися нерухливими, хоча Балтутино від Ляхова не більш як у сімнадцяти, а від Язвина в дев’яти верстах.

Незабаром з Белкина підійшла до мене вся партія моя, і граф Орлів-Денисов з’явився на лихому коні з вістовими гвардійськими козаками. Він сповістив нас, що відряджені їм три полки прибутку й що вся його партія підходить. Поговоря із мною, як і з якої сторони будемо атакувати, він повернувся до Фигнеру й Сеславину, яких ще партії не прибутку на місце, і ськазав: "Я сподіваюся, добродії, що ви нас підтримаєте". Я попередив відповідь їх: "Я за них відповідаю, граф; не росіянином - видавати росіян". Сеславин погодився від усього серця, але Фигнер з некоторою кривлянням, тому що один любив небезпеки, як свою стихію, іншої - не боявся їх, але любив крізь них бачити власну користь без розділу її з іншими. Через годину часу всі партії наші з’єдналися, крім вісімдесятьох єгерів Сеславина; а тому що мені доручена була честь вести передові війська, то я, до прибуття єгерів, велів вибрати в стрілки козаків, що мала рушниці, і пішов до Ляхову, следуемий всіма партіями.

Напрямок наше було напереріз Смоленській дорозі, щоб зовсім перепинити загону Ожеро відступ до Бараге-Дильеру, що занимали Долгомостье.

Як тільки почали ми витягатися й посуватися до Ляхову, усе в селі цьому прийшло в сум’яття; ми почули барабани і ясно бачили, як загін ставав у рушницю; стрілки відділялися від колон і вибігали через хати до нас назустріч. Негайно я поспішав козаків моїх і зав’язав справу. Полк Попова 13-го й партизанську мою команду розгорнув на лівому фланзі спішених козаків, щоб закрити рух військ, що посувалися, наших, а Чеченського з його полком послав на Ельненськую дорогу, щоб припинити повідомлення з Ясминим, де перебував інший загін ворога. Наслідку виправдали цю міру.

Сеславин приськакав зі знаряддями до стрілок моїм, відкрив вогонь по колонах ворожим, що виходила з Ляхова, і просунув гусар своїх для прикриття стрільців і знарядь. Партії його й Фигнера побудувалися за цим прикриттям. Граф Орлів-Денисов розташував загін свій на правому фланзі партій Фигнера й Сеславина й послав роз’їзди по дорозі в Долгомостье.

Ворог, незважаючи на гарматні постріли, виходив із села, підсилював стрільців, що займали болотистий ліс, що примикає до села, і напирав на правий фланг наш головними силами. Сеславин перемінив піших козаків моїх прибулими єгерями своїми й в один час наказав ахтирським гусарам, під командою ротмістра Горськина що находились, ударити на ворожі кінноти, покусившуюся на стрільців наших. Горськин атакував, - перекинув ці кінноти й увігнав її в ліс, уже тоді оголений від листів і, следственно, нездатний до вкриття піхоти, що стріляла для підтримки своїх кіннот. Стрілки наші кинулися за Горськиним і разом з ним почали очищати ліс, а стрілки ворожі - тягтися з оного чистим полем до правого флангу загону свого. Тоді Литовського уланського полку поручик Лизогуб, користуючись їхнім сум’яттям, розсипав уланів своїх і вдарив. Проїжджаючи в той час уздовж по лінії із правого на лівий фланг, я попався між ними й був свідком наступного випадку.

Один з уланів гнався із саблею за французьким єгерем. Щораз, що єгер прицілювався по ньньому, щораз він від’їжджав ладь і переслідував знову, коли єгер кидався навтіки. Приметя це, я закричав уланові: "Улан, соромно!" Він, не отвечав ні слова, повернув коня, витримав постріл французького єгеря, кинувся на нього й розсік йому голову.

Після цього, під’їхавши до мене, він запитав мене: " чиТепер задоволені, ваше високоблагородіє?" - і в ту ж секунду охнула: якась ськажена куля перебила йому праву ногу. Чудність полягає в тому, що цей улан, одержавши за подвиг цей Георгіївський знак, не міг носити його… Він був бердичівський єврей, завербований в улани. Цей випадок виправдує думка, що немає такого роду людей, що не причетне був би честолюбства й, отже, не здатний був би до військової служби.

Приїхавши на лівий фланг, мені представили від Чеченського взятого в полон кривого гусарського ротмістра, якого я забув ім’я, посланого в Ясмино з повідомленням, що ляховський загін атакований і щоб ясминський загін поспішав до нього на допомогу. Тим часом Чеченський доніс мені, що він прогнав назад у село ворожу кавалерію, що вийшла проти нього, припинив зовсім шлях до Ясмину, і запитував дозволу: що накажу вчинити із сотнею людина піхоти, що засіла в окремі від села сараях, що стріляли з оних і не здаються? Я велів палити сараї - виплодок чингисханово, - спалити й сараї й французів.

Тим часом граф Орлів-Денисов сповіщений був, що двохтисячна колона поспішає по дорозі від Долгомостья в тил нашим загонам і що спостережливі війська його, на цій дорозі виставлені, з поспешностию відступають. Граф, оставя нас продовжувати дія проти Ожеро, взяв загін свій і негайно звернувся з ним на кірасирів, зустрів їх неподалік від нас, атакував, розсіяв і, відрядивши полковника Бихалова із частию загону свого для переслідування оних до Долгомостью, вернувся до нас під Ляхово.

Вечоріло. Ляхово в різних місцях зайнялася; стрілянина тривала…

Я впевнений, що якби при настанні ночі генерал Ожеро згорнув війська свої в одну колону, заключа в середину оной ваги загону свого, і підсунувся б таким порядком большою дорогою до Долгомостью й до Смоленська, - всі наші замахи залишилися б марними. Інакше нічого зробити ми не могли, як конвоювати його врочисто до корпуса Бараге-Дильера й откланяться йому при їхньому з’єднанні.

Замість того ми почули барабанний бій поперед стрілецької лінії й побачили парламентера, що посувався до нас. У цей час я ставив на левом моєму фланзі між окремими хатами прислане мені від Сеславина знаряддя й готувався стріляти картеччю по подошедшей до лівого мого флангу досить густій колоні. Граф Орлів-Денисов надіслав мені ськазати, щоб я припинив дію й дав би про тім знати Чеченському, тому що Фигнер відправився вже парламентером - до Ожеро в Ляхово.

Переговори тривали не більше години. Наслідок їх було - здача двох тисяч рядових, шістдесятьох офіцерів і одного генерала військовополоненими.

Настала ніч; мороз підсилився; Ляхово палало; війська наші, на коні, стояли по обидва боки дороги, по якій проходили обеззброєні французькі війська, освітлювані відблиськом пожежі. Балаканина французів не вмовкала: вони лаяли мороз, генерала свого, Росію, нас; але слова Фигнера: "Filez, filez"[43] - покривали їхні неськромні вираження. Нарешті Ляхово очистилося, полонені відведені були в ближню деревеньку, що я забув ім’я, і ми слідом за ними туди ж прибутку.

Отут ми забули слова Кесаря: "Що не дороблено, те не зроблено". Замість того щоб негайно йти до Долгомостью на Бараге-Дильера, стривоженого розбиттям кірасирів своїх, або звернутися на загін, що стояв у Ясмине, ми все повалилися спати й, прокинувшись о четвертій годині ранку, здумали писати реляцію, що, начебто на кару за лінь нашу, послужила на користь не нам, а Фигнеру, що взяли на себе доставляння полонених у головну квартиру й уверившему ясновельможного, що він єдиний винуватець цього подвигу. У нагородження за оний він одержав дозвіл везти звістку про цю перемогу до государя імператорові, до якому він негайно відправився. Після цього можна догадатися, у славу кого представлене була справа, про яке сам ясновельможний своеручно додав:

"Перемога ця тим більше знаменита, що в перший раз у продовження нинішньої кампанії ворожий корпус поклав перед нами зброя".

Pages: 1 2 3