Серед видатних діячів 60-х років XIX століття видне місце займав Писарєв. Він був революціонером-демократом з дотримувався матеріалістичних поглядів. Його статті, виконані великого емоційного підйому, різкі й жагучі, а в силу цього порию й помилкові, користувалися великою популярністю в демократичної молоді, викликали спори, будили думку, сприяли постановці й обговоренню актуальних питань суспільного й літературного розвитку

Своєрідність позиції Писарєва було визначено особливостями того часу, коли він почав свою діяльність. В обстановці політичної реакції, з одного боку, а з іншого боку - неуцтва й убогості багатомільйонного селянства Писарєв висуває принцип «економії сил», відповідно до якого діяльність передової молоді повинна бути обмежена й сконцентрована тільки на самій вирішальній ділянці ідеологічної роботи: поширенні й пропаганді знань, освіти. Цілком зрозумілим із цього погляду було заперечення їм «павуки про прекрасний» (одна з його статей так і називалася: «Руйнування естетики»). Він думав, що при подальшому розвитку наукових знань естетика повинна зникнути, розчинитися вфизиологии.

В ім’я «економії сил» Писарєв вимагає негайну, «сиюминутную» користь від будь-якого виду розумової діяльності (це одержало назву «утилітаризму»). Тому він принципово не приймав такі види мистецтва, як балет, музика, скульптура, роблячи, однак, виключення для літератури. У всій історії світової літератури Писарєв цінував насамперед те, що «може сприяти нашому розумовому розвитку». Так, «надзвичайно корисними працівниками нашого століття» Писарєв називав Некрасова, Тургенєва, Диккенса, Гюго. Визнаючи більші можливості в перетворенні життя, критик вів безперервну боротьбу з аполітизмом і безідейністю

На самому початку свого творчого шляху Писарєв не приймав принципів «реальної критики» Добролюбова. Об’єктивності художньої творчості він сприймав як безпристрасність. Так в 1886 р. він виражав невдоволення романом Гончарова «Обломів»і тому що в ньому письменник ніде не говорив виразно: «Я вважаю це гарним, а те дурним, по такий^-тее причинам». «…Тільки особиста наснага автора,— писав критик,— гріє й розжарює його добуток». Однак порівняно незабаром він починає враховувати, як говорив Добролюбов, не стільки»! те, «що хотів сказати автор, скільки те, що позначилося їм». Так, побудовані статті Писарєва «Базарів» (1862) і «Реалистим» (1864) -кращі роботи, що з’явилися в XIX в. про «Батьків і дітей».

Базарів був для критика воістину знахідкою. Писарєв побачив у тургеневском герої людини, максимально близького йому світовідчуванню. Як відомо, публікація «Батьків і дітей» викликала жваву полеміку. Писарєв, по суті, був єдиним критиком, 60-х років, що увидели в Базарове справжнього демократа, поява якого було необхідно для російського життя. По переконанню Писарєва, роман Тургенєва (які б не були суб’єктивні погляди автора) здатний вселити читачам щиру симпатію до людей базаровского типу: важливо тільки бачити в добутку «не дисертацію на задану тему, а вірну, глибоко відчуту й без найменшої утайки намальовану картину сучасного життя». Як видно, у принципі «реальної критики» були міцно засвоєні критиком

По думці Писарєва, Базарів готовий на рішучу боротьбу, але він прийме в ній особисту участь лише тоді, коли дозріють необхідні умови, коли він «побачить можливість діяти не машинально. Його не підкуплять оманні форми; зовнішні вдосконалення не переможуть його завзятого скептицизму; він не прийме випадкової відлиги за настання весни» 2, 45. У цих словах звичайно бачать прояв скептичного відношення Писарєва до реформ, які проводило царське самодержавство. Але критик мав на увазі також і інші ілюзії: віру й швидкий революційний виступ народу, що він не розділяв. Це найбільше чітко виразилося в його відношенні до героїні драми Островського «Гроза». У статті «Мотиви російської драми» (864) Писарєв вступив у пряму полеміку з Добролюбовим, рішуче відмовляючись бачити в Катерине «промінь світла н темному царстві». Суперечка йшла не стільки про літературу, скільки про перспективи розвитку визвольного руху в 60-і роки

Писарєв оцінював характер Катерини з позицій нового історичного періоду. Після опублікування статті Добролюбова пройшло всього чотири роки, а суспільна ситуація зовсім змінилася. Для Добролюбова Катерина була провісником народного пробудження, «грози». Однак народ так і не піднявся на революційну боротьбу. Тому, уважає Писарєв, розрахунок повинен бути не на Катерину, що недалеко пішла від «темного царства», а на «мислячий пролетаріат», на Базарова.

За допомогою Писарєва ми краще довідаємося бурхливий, складний час, представником якого він є. Не можна забувати, що молоде покоління 60-х років уважало його одним зі своїх учителів, що популярність його була не меншої, чим популярність Добролюбова. Сьогодні простіше зрозуміти причини й суть тих або інших оман критика, але важливо саме зрозуміти їх, осмислити як один з етапів у складному процесі пошуків істини