Висока гражданственность творчості великого російського письменника Миколи Васильовича Гоголя виявилася насамперед у викритті всього, що зневажає волю людської особистості, не дає людині созидательно трудитися й жити. З обуренням говорить Гоголь про нелюдського вельможу з «Повісті про капітана Копейкине» («Мертві душі»). Цей холодний байдужий міністр у відповідь па прохання інваліда Вітчизняної війни 1812 року про видачу йому пенсії розпорядилася, щоб Копейкина виселили зі столиці. Не менш бездушні представники світського суспільства з повісті «Шинель». Хіба не гідні вони викривального слова?! Гоголя як громадянина потрясала думка, що річ може бути дорожче людського життя, що великодушних учинків стає усе менше й менше.

Важливе місце у творчості Гоголя займав копіювання заборонене © 2005 «маленьких чоловік». Гоголь, зображуючи сумне життя простих росіян того часу, як би пред’являв рахунок винуватцям такого положення особистості в суспільстві. Винуватцями ж були влада імущі люди, які вважали себе вправі не думати про кожному бедном Баш-Мачкине. Хоча це входить у прямий обов’язок державних людей

По кількості сарказму й критики, вилитої на голів казнокрадів, підлабузників, хабарників, бюрократів, самодурів, Гоголь, по-моєму, не перевершений. Досить згадати комедію «Ревізор», де зображений чиновництво повітового міста на чолі з городничим, або поему «Мертві душі». Обоє добутку створюють широку панораму російського суспільства, погрязшего в пороках, неуцтві, у злочинах проти волі людської особистості

От чому нам так доріг великий письменник-громадянин, що не захотів миритися із сумними явищами російського життя того часу. Не тільки моральне відставання від вищих ідеалів, що скувало російське дворянство, пригнічувало Гоголя. Сама нудьга паразитуючого стана імущих викликала в Гоголеві цивільний протест. Письменник вивів целую галерею поміщиків-виродків. До якого ступеня вбогості й руйнування довели своїх селян ці Собакевичи, Манилови, Плюшкины.

Зображуючи важкий, бедный побут кріпаків, Гоголь нещадно критикує їхніх хазяїв. Письменник як би говорить суспільству, що нема чого дивуватися появі в Росії дядьків Митяев і Меняев, двірських дівчинок Палашек, які не знають навіть, де лево, де право, тому що таке життя. «Повість про те, як Іван Іванович посварився з Іваном Никифоровичем» розвінчала духовну злиденність дворянства. «Нудно жити па цьому світлі, добродії!» - говорить Гоголь, закопчуючи повість про дві Иванах, що заплуталися у власні безглузді життях

Однак поруч із гіркими одкровеннями в добутках письменника живуть і дуже гідні люди. Деспоти не змогли заглушити шляхетних якостей народу. Мужніх, духовно стійких, відважних і щедрих людей показав письменник в образах Степана Пробки, Абакума Фырова, Максима Телятникова й каретника Михєєва

А яку душу не порадують широтою натури, шляхетними устремліннями, вогненними темпераментами герої повести «Тарас Бульба»! Минулому й сумному сьогоденню великий письменник протиставляє велике будугцее нашої Батьківщини: «Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека бачу!

» Так вірити у свій народ і пророкувати його майбутня велич міг тільки великий громадянин Росії. А його натхненний, поетичний образ птаха-трійки, що несеться вперед і перед якою «розступаються й дають їй дорогу інші народи й держави»! Хіба цей вигук не гідно належати вустам великого державного чоловіка! Нам, співвітчизникам великого письменника й настільки ж великого громадянина Росії, є в кого вчитися цивільному почуттю Це звертаючись до нас у майбутнє, Гоголь говорив: «Забирайте із собою в шлях, виходячи з м’якого років юності в суворе, що озлобляє мужність, збирайте із собою всі людські рухи, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім».