Чудовий роман М. Е. Салтыкова-Щедріна «Добродії Головлевы» коштує в ряді кращих добутків російських письменників, таких, як Гоголь, Гончарів, Тургенєв, що зображували життя дворянствО. У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків. У своєму суворому вироку кріпосництву Салтиков-Щедрін викрив розбещуючий вплив власності й паразитизму на людський характер, показав неминучість морального й фізичного руйнування паразитичної особистості.  Письменник зобразив історію морального опошлення й вимирання сімейства поміщиків Головлевых.

Воно є збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі типові риси побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кріпосного права й після її.  Читаючи роман, випробовуєш почуття огиди до цих паразитів. Члени сім’ї постійно ворогують між собою, постійно лаються через спадщину. Слова «бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник» були звичайними в цьому сімействі. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися? Зовсім ні. Будинок - повна чашО.  Орися Петрівна - глава сімейства, все своє життя, що поклала на округлення володінь. Ця владна жінка протягом тривалого часу одноосібно керувала великим маєтком і завдяки своїй енергії зуміла удесятерити свій стан. Пристрасть до нагромадження взяли в Орисі Петрівні верх над материнськими почуттями.

Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков-Щедрін показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй «своїх двох щенят». Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради «кращого шматка на блюді».  Діти розділялися на «мазунчиків» і «осоружних». Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхнє природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій сім’ї. І все це робилося заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням.  Зовсім забитий і пішов у себе « Пашка-Тихоня», прожив куплений йому матір’ю   будинок у Москві й животіє « Степанко-Бельбас, осоружний син»; «на кислому молоці й попсованій солонині» виховуються сиротки внучки. Такі попередні підсумки поміщицького виховання. 

Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімействО. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанко-Бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі: знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формуванню «нелюдів».  Найстрашніший з них - Порфирій, ще в дитинстві прозваний у сім’ї Иудушкой. Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, лабузнився, показував, що він - «весь слухняність і відданість».

Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання - це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской сім’ї на самітність і животіння й сам зробився владарем всіх головлевских багатств.  Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка - садист, він знаходить у стражданнях інших насолодО. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире «я», Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів - Володимира, Петра й дитину Володьку.  Иудушка - пустослов. Він «зудил, набридав, тиранив» своїми мовленнями навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один  селянин, «згноїти людини».

 Але запас його слів визначається запитами павука-поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтыкова-Щедріна, Иудушка не просто говорить, а виливає «маси словесного гною». Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, «потихонечку так полегонечку», а що найжахливіше - «за законом». Так письменник показував захищеність Иудушки-Кровожер законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування сім’ї, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно. 

Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон. Своїм добутком письменник-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу поміщиків-кріпосників.