(по романі И. А. Гончарова “Обломів”) И. А. Гончарів народився 6 червня 1812 року в Симбірську, у купецькій родині. Закінчивши Московське комерційне училище, а потім словесне відділення філософського факультету Московського університету, він незабаром визначився на чиновницьку службу в Петербурзі й служив чесно й неупереджено фактично все своє життя. З 1847 року обмірковував Гончарів обрії нового роману: ця дума відчутна й у нарисах “Фрегат “Паллада”, де він зіштовхує ділового й практичного англійця з російським поміщиком, що живе в патріархальної Обломовке. Та й в “Звичайній історії” таке зіткнення рухало сюжет. Не випадково Гончарів один раз зізнався, що в “Звичайній історії”, “Обломове” і “Обриві” бачить він не три романи, а один. Роботу над “Обломовым” письменник завершив в 1858 році й опублікував у перших чотирьох номерах журналу “Вітчизняні записки” за 1859 рік. “Обломів” зустрів одностайне визнання, але думки про зміст роману all so ch. ru 2001 2005 різко розділилися. Н. А. Добролюбов у статті “Що таке обломовщина?” побачив в Обломове криза й розпад старої кріпосницької Русі. Ілля Ілліч Обломів - “корінний народний наш тип”, що символізує лінь, бездіяльність і застій всієї кріпосницької системи відносин. Подібно своїм старшим попередникам, Обломів заражений корінним протиріччям між словом і справою, мрійністю й практичною нікчемністю. Гончарів, на думку Добролюбова, глибше всіх своїх попередників розкриває корінь обломовского бездіяльності. Історія про те, як лежить і спить добряга-лінивець Обломів, і як ні дружба, ні любов не можуть розбудити й підняти його, - не бог звістка яка важлива історія. Але в ній відбилося російське життя, у ній з’являється перед нами живий, сучасний російський тип, викарбуваний з нещадною строгістю й правильністю, у ній виявилося нове слово нашого суспільного розвитку, вимовлене ясно й твердо, без розпачу й без дитячих надій, але з повною свідомістю істини. Слово це - обломовщина; воно служить ключем до розгадки багатьох явищ російського життя, і воно надає роману набагато більше суспільного значення, ніж скільки мають його всі наші викривальні повісті. У типі Обломова й у всій цій обломовщині ми бачимо щось більше, ніж просто вдале створення сильного таланта; ми знаходимо в ньому добуток російського життя, знамення часу. Обломів є особа не зовсім нове в нашій літературі, але колись воно не виставлялося перед нами так просто й природно, як у романі Гончарова. У чому укладаються головні риси обломовского характеру? У зробленій інертності, що відбувається від його апатії до всього, що робиться на світі. Причина ж апатії укладається почасти в його зовнішнім положенні, почасти ж в образі його розумового й морального розвитку. З малого років він звикає бути байбаком завдяки тому, що в нього й подати й зробити - є кому; отут уже навіть і проти волі нерідко він ледарює. Тому він себе над роботою вбивати не стане, що б йому не тлумачили про необхідність і святість праці: він з малого років бачить у своєму будинку, що всі домашні роботи виконуються лакеями й служницями, а папенька й маменька тільки розпоряджаються так сваряться за дурне виконання. І от у нього вже готове перше поняття - сидіти сложа руки почетнее, чим метушитися над работою. Тепер Обломів є перед нами викритий, як він є, мовчазний, зведений з гарного п’єдесталу на м’який диван, прикритий замість мантії тільки просторим халатом? Питання: що він робить, у чому зміст і ціль його життя? - поставлений прямо і ясно, не забитий ніякими побічними питаннями. Це тому, що тепер уже настало або настає неотлагательно час роботи суспільної. І от чому ми сказали спочатку, що бачимо в романі Гончарова знамення часу. Гончарів, що вмів зрозуміти й показати нам нашу обломовщину, не міг, однак, не заплатити данина загальній омані, дотепер настільки сильному в нашім суспільстві: він зважився поховати обломовщину, сказати їй похвальне надгробне слово. “Прощай, стара Обломовка, ти віджила своє століття”, - говорить він вустами Штольца, і говорить неправду. Вся Росія, що прочитала або прочитає “Обломова”, не погодиться із цим. Ні, Обломовка є наша пряма батьківщина, її власники - наші вихователі, її триста Захаров завжди готові до послуг” (НА. Добролюбов).