Чому нас учать книги Булгакова “Із всіх письменників 20-х - 30-х рр. XX століття, напевно, Михайло Булгаков у найбільшій мері зберігається в російській суспільній свідомості. Зберігається не стільки своєю біографією, з якої згадують звичайно його листи Сталіну і єдина телефонна розмова з тираном, скільки своїми геніальними добутками, головне з яких - “Майстер і Маргарита”. Кожному наступному поколінню читачів роман відкривається новими гранями. Згадаємо хоча б “осетрину другої свіжості”, і прийде на розум сумна думка, що вічно в Росії всі другої свіжості, всі, крім літератури

Булгаков це саме блискуче довів”, - от так кількома словами Борис Соколов, відомий дослідник творчості Булгакова, зумів показати, який внесок вніс письменник у російську й світову літературу. Видатні творчі розуми визнають роман “Майстер і Маргарита” одним з найбільших створінь двадцятого століття. Далеко не всі здатні осмислити “Майстра й Маргариту” у тім ідеологічному й філософському ключі, що пропонує автор. Звичайно, щоб вникнути, зрозуміти всі подробиці роману, людина повинен мати високу культурну підготовленість і історичну поінформованість по багатьом питанням, але феномен сприйнятт твору в тім, що “Майстра й Маргариту” перечитують і юні

Справа в тім, імовірно, що молодь залучає фантастичність добутку з елементом казки, і навіть якщо підліток не здатний зрозуміти складні істини й глибинний зміст добутку, він сприймає те, що здатно змусити працювати уява й фантазію. Булгаков, передчуваючи свою смерть, усвідомлював “Майстра й Маргариту” як “останній західний роман”, як заповіт, як своє послання людству (що саме дивне, писав він цей добуток “у стіл”, для себе, зовсім не впевнений у перспективі публікації шедевра). У цьому добутку автор міркує над такими глобальними темами, як добро й зло, життя й смерть, Бог і Диявол, любов і дружба, що є істина, хто така Людина, як діє на нього влада й над багатьма іншими. Основною ідеєю роману є боротьба добра й зла, понять нероздільних і вічних

Композиція роману настільки ж оригінальна, як і жанр, роман у романі. Один про долю Майстра, іншої про Понтій Пілаті. З одного боку, вони протипоставлені один одному, з іншої як би утворять єдине ціле. Цей роман у романі збирає в себе глобальні проблеми й протиріччя. Майстри хвилюють ті ж проблеми, що й Понтія Пілата

Наприкінці роману, можна помітити, як Москва з’єднується з Ершалаимом, тобто один роман сполучається з іншим і переходять в одну сюжетну лінію. Читаючи добуток, ми перебуваємо відразу у двох вимірах: 30-е роки ХХ століття й 30-е роки I століття нової ери. Ми бачимо, що події відбувалися в тому самому місяці й у кілька днів перед Великоднем, тільки із проміжком в 1900 років, що доводить глибокий зв’язок між московськими й ершалаимскими главами. Дія роману, які розділені майже двома тисячами років, гармоніюють між собою, а зв’язує їхня боротьба зі злом, пошук істини творчість. І все-таки основним героєм роману є любов. Любов от що зачаровує читача

Взагалі, тема любові є самою улюбленою для письменника. На думку автора, усе щастя, що випало в житті людині, виходить їхньої любові. Любов піднімає людини над миром, осягає духовне

Мені здається, що такі поняття, як “Бог” і “Любов” тісно зв’язані в житті, оскільки Бог починається з Любові, а Любов божественна сила. У творі Булгакова тема любові розкривається з нової сторони. Вона невіддільна від страждань. Письменник повною мірою показує нам, що для безкорисливої, вірної, святої любові немає перешкод

Будь-який підступ будуть переборені. Маргарита, перебуваючи під владою найсильнішого почуття, продає душу Дияволові в ім’я порятунку коханої людини. Безмежна, чиста любов її настільки сильна, що перед нею не може встояти навіть Воланд.

Теперішня любов всемогутня й вічна. Вона рятує й прощає. Ця любов готова на самопожертву в ім’я щастя, життя. Вона не відає границь, проходить крізь всі перешкоди

Ця любов несе в собі силу життя, вона веде до порятунку. І “хто сказав, що немає на світі теперішньої, вірної, вічної любові?” Отже, ми бачимо, що над людьми панують почуття, але про силу не тільки любові говорить Булгаков, він також підкреслює й могутність страху над людиною

Ми розуміємо це на прикладі Понтія Пілата. П’ятий прокуратор Іудеї боїться втратити своє положення, зруйнувати свою кар’єру, і тільки тому йде на вбивство мирного філософа, після якого його мучить совість і буде мучити ще “дванадцять тисяч місяців”. Совість, до речі теж має величезну владу над людиною: адже не пройшло й дня, як римський намісник пошкодував про те, що зробив, і тепер, уночі “він піде на всі, щоб урятувати від страти рішуче ні в чому не винуватого бездумного мрійника й лікаря!” Цікаво освітлена в романі й тема добра й зла. Ця тема завжди займала провідне місце в російської філософії й літературі. Спочатку поняття добра й зла розглядалися не як похідні від волі людини

Але Булгаков спростував цю думку й відкрив нам у своєму романі одну з найважливіших істин людства: переказ забуттю добра неминуче викликає до життя зло, вони як світло й тінь нероздільні. У романі “Майстер Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 і Маргарита” дві головні сили добра й зла, які, по Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в образах Иешуа Га-Ноцри з Ершалаима, і Воланда, Сатани в людському обличчі. Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло існують поза часом і тисячоріччями люди живуть за їхніми законами, помістив Иешуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя жорстокого правосуддя - у Москву 30-х рр. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, що містило в собі неправда, дурість, лицемірство й, нарешті, зрадництво, що заполонили Москву. Як добро й зло, Иешуа й Воланд внутрішньо взаємозалежні й, протиборствуючи, не можуть обходитися друг без друга

Цей взаємозв’язок у романі виражається в описах обох персонажів, - автор наголошує на ті самі речі. Воланд “по виду - років сорока із зайвим”, а Иешуа - двадцяти семи; “під лівим оком у людини був великий синець…”, а у Воланда “праве око чорний, лівий чомусь зелений”; у Га-Ноцри “у куті рота - садно із запеченою кров’ю”, а у Воланда був “рот якійсь кривій”, Воланд “був у дорогому сірому костюмі…

Сірий берет він хоробро заламав на вухо…”, Иешуа з’являється перед прокуратором одягненим “у старенький і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола…”. И, нарешті, Воланд відкрито заявляв, що він поліглот, а Иешуа, хоч і не говорив цього, але крім арамейської мови знав ще грецький і латинь. Але найбільше повно діалектична єдність, взаємодоповнюваність добра й зла розкриваються в словах Воланда, звернених до Левию Матвія, що отказались побажати здоров’я “духу зла й володареві тіней”: “Ти вимовив свої слова так, начебто ти не визнаєш тіней, а також і зла. Чи не будеш ти так добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з її зникли тіні?… Ти дурний”. Як з’являється Воланд?

На Патріарших ставках він з’являється перед Берліозом і Іваном Бездомним, представниками радянської літератури, які, сидячи на ослоні, знову, дев’ятнадцять століть через, судять Христа й заперечують його божественність і саме його існування. Воланд же намагається переконати їх в існуванні Бога й диявола. Так знову ж відкривається якийсь зв’язок між ними: диявол (тобто Воланд) існує, тому що Христос є (у романі - Иешуа Га-Ноцри), і заперечувати його - значить заперечувати своє існування. Це одна сторона питання. Інша ж полягає в тім, що Воланд насправді “…

частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Зовсім ясно, що Воланд - це диявол, Сатана, втілення зла. Його місія полягала у виявленні злого початку в людині. Треба сказати, що Воланд, на відміну від Иешуа Га-Ноцри, уважає всіх людей не добрими, а злими

И в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нема чого - зло й так заполонило місто, проникнуло в усі його куточки. Воланду залишалося тільки глузувати з людей, над їхньою наївністю й дурістю, над їхнім невір’ям і зневажливим відношенням до історії (Іван Бездомний радить відправити Канта на Соловки). Воланд грозою проноситься над булгаковською Москвою, караючи глумливість і непорядність. Сам Сатана з’явився в Москві, щоб “випробувати” героїв роману, віддати належне Майстрові й Маргариті, що зберегла вірність один Одному й любов, покарати хабарників, лихоимцев, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони стануть перед судом пекла

По думці Булгакова, у сформованій ситуації зі злом варто боротися силами зла, щоб відновити справедливість. Вершителем правосуддя в романі є Воланд. Він судить жителів міста по доконаним ними вчинкам

Pages: 1 2