Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу. Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним й щасливим.

Безмежною була любов письменниці до України. Вона любила землю, духовні скарби рідного краю, вивчала його минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим. Митця чарували українські народні мелодії, «дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія., що немає собі паралелі ніде на всім світі… >.

З ніжністю і безмірною любов’ю писала Леся Українка про рідну землю: ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, південні степи України, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане», чудові Карпати і вічно мінливу красу Чорного моря. Та над усе вона любиласвій народ. Уже в ранній творчості поетеса-патріотка висловлює мрії про незалежність, волю краю:

Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю… Поезія Лесі Українки звучалаяк голос знедоленого народу, як голос нескореного рідного краю.

Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно тягнув ярмо неволі Разом з національною гідністю кожен народ повинен мати рятівний національний сором, почуття самокритики, яке охороняє як від приниження, так і від егоїзму, що виявляється уприписуваннїсобіякихосьособливихякостей, месіанської ролі віст орії людства. Немало людей з рабською душею бачила Леся Українка й народу, особливо панства і інтелігенції, братів-слов’ян.

• Тепер, куди не глянь, усюди слов’янин
• Насебе самохіть кладе кайдани
• І кажуть всі: варт віл свого ярма,
• Дивіться, як покірно тягне рало
• Ні, ймення слов’янина недарма
• Синонімом раба між людьми сталої

Патріотичне почуття - одне з найглибших людських почуттів - перестає бути в ліриці поетеси описанням України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю - це невелика послуга». її патріотизм почав мати дійовий характер. Прокляття рукам, що спадають без сили!» - писала вона у циклі «Сльози - перли», засуджуючи бездіяльність лжепатріотів. Так у творчості Лесі Українки з’явились вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну. У вірші «Досвітні огні» Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство: . Ніч темна людей всіх потомлених скрила

• Під чорні широкії крила,
• Погасли вечірні огні,
• Усі спочивають у сні,
• Всіх владарка ніч покорила.

Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі люди:

• Зненацька проміння ясне
• Од сну пробудило мене,
• - Досвітні огні засвітили! Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за-краще життя, про яке так мріяла Леся Українка: Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
• Година для праці настала!
• Не бійся досвітньої мгли, -
• Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла. Полум’яного оптимізму сповнений вірш «Сопіха зреш зрего», в якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротись за своє щастя, уміти відстоюва-! ти його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись з невиліковною хворобою,’ поетеса завжди була мужньою, стійко витримувала удари долі, сміялась крізь сльози:

• Такі Я буду крізь сльози сміятись,
• Серед лиха співати пісні.
• Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні! У вірші «Напис в руїні» поетеса стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств - така основна думка поезії. Письменниця протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: «Хай згине цар!» Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. .’_ Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали жит- і тєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:

• Якя умру, на світі запалає
• Покинутий вогонь моїх пісень,
• І стримуваний пламінь засіяє
• Вночі запалений, горітиме удень.