Життя міняється щодня, задаючи всі нові й нові питання й не даючи відповідей. Чи можна зараз сказати щось справедливе відносно творчості В. Маяковського? Важко розібратися у своєму часі, а що говорити про минуле. У кожного часу своя правда

Яке воно, час Володимира Маяковського? Дивний час. Час трагедій, що роз’єднали батьків і дітей, час фантастичних прогнозів, святої й наївної віри в людське братерство, мир в усьому світі: “Хоч раз би побачити, що от, спокійний, живе людина…” Мені здається, ми маємо право розглядати лише стрижневі питання творчості В. Маяковського, опускаючи ті його прорахунки, омани, які породило його час, про які ми не можемо судити, тому що це вже історія. У Володимира Висоцького є такі слова: “…

Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру добро завжди залишається добром, у минулому, майбутньому й сьогоденні”. Для людини в усі століття непорушні істини добра, справедливості, чесності були орієнтиром у житті й вірі в саме життя. І Маяковського теж можна вважати людиною, що присвятила свою творчість служінню ідеалам, але ідеалам свого часу. У перших рядках поеми “150 000 000” В. Маяковський скаже: У дикому розгромі; старе змив, новий разгремим по мирі міф. Як по-новому зараз читаються ці рядки!

Пророчествовав одне, він, сам того не знаючи, пророчив інше. Ми дійсно створили лише новий міф. Грім роздер узбереж вуха, і бризи зметнулися земель за тридевять, коли Іван, кроки обрушивши, пішов грозою всесвіт видавити. От так і виходить, що, розповідаючи про себе, він розповів і про нас, щоправда, зміст ці слова наприкінці століття придбали іншої. Неможливо “рай” майбутнього звести на “трупі” минулого

Цікаво читати зараз заключну главу цієї поеми про “Жовтневу революції соту річницю”. Не вийшло всесвітнього торжества із цього приводу. У первісному варіанті ця поема була названа “Билина про Івана”. Вона дійсно сьогодні читається як фантастична казка, але вже опрошлом.

Але чи дійсно все у творчості В. В. Маяковського пішло в минуле? Ні, його сатира, на мій погляд, дивно злободенна й у наші дні. Видимо, поет побачив ті чорні сторони нашого життя, які найбільше важко винищити, і підняв ті питання, які залишаються актуальними в побутовому житті людей і в політику держави. У це дійсно віриш, коли читаєш такий його плакат з РОСТУ: Тільки вугілля дасть хліб. Тільки вугілля дасть одяг

Тільки вугілля дасть тепло. А вугілля добуваємо усе менше й менше. Як вийти із цього положення?

Робіть речення! Чи не сьогоднішній це день? Різниця лише в тім, що плакати тепер ніхто не читає, втім, як і самого В. В. Маяковського

Перемога революції вселила невиправданий оптимізм щодо подальших перемог. Але людство без проблем ніколи, напевно, не залишиться. Безробіття, низький рівень життя, низька заробітна плата, погані житлові умови, бюрократичні перекручення в органах влади, хоча вже й не радянської, - от питання, які вирішуються й донині, а найімовірніше, не вирішуються. І нема чого нам зараз додати до його фрази: “Дрянь поки що мало зріділа”. Що ще? “Запитали раз мене: “Ви любите НЕП?” - “Люблю, - відповів я, - коли він безглуздий”.

Не об чи нові це підприємцях! А от мудре політичне пророцтво Маяковського-Економіста: На арену! З купцями боротися йди! Треба рахунками бити вчитися. Нехай “всерйоз і надовго”, але там спереду може новий Жовтень трапитися. Читай - серпень

А “Прозаседавшиеся”? А “ Бюрократиа-Так”? Для скорочення штатів обирається “трійка”, трійка “виділяє комісію й підкомісію”, комісія розширює штат “понадштатною сотнею”, питання обговорюють на пленумі, слухають, постановляють… Різниця тільки в тім, що тепер ми завдяки телебаченню всією країною засідаємо. Папір взад. Папір уперед.

По второваному іншими сліду через замзава пропливла до преду. Перед у колегію вніс питання… Гротеск “Прозаседавшихся” убивчий, що оголює абсурдність поводження людей, що вбивають увесь час і енергію на нескінченні порожні засідання, наприклад, на засідання із приводу “Покупки склянки чорнила Губкооперати-Вом”. Хіба мало в нашім житті аналогічних пустопорожніх засідань? Декрети, постанови, засідання, а “віз і нині там”: ПРО, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань. Бюрократія за всіх часів уміла швидко міняти свою особу, надягати нову маску, іншими словами, пристосовуватися: Рій чиновників з тижня на день анулює жовтневий грім і лом, і в багатьох навіть проступають позад ґудзика дофевральские сорлом.

Наш сьогоднішній “Хуліган” усе той же: Дивиться - кому б заїхати у вухо? Що голова не придумає дурья?! Бомба з неподобств і ухарств, дурості, пива й безкультур’я. Слова Маяковського з “Панянки й хулігана” треба зробити сьогоднішнім гаслом: Пора сокирою закону відітнути гнилі справи й мовлення! В “Вірші про Мясницкой, про бабу й про всеросійський масштаб” поет знову правий: Що бабі масштаб грандіозний наш?! Бабі брудом обдало рило, і баба, піднімаючись із поверху на поверх, зверху й мене, і влади крила

Дійсно, “чому це про бруд на Мясницкой питання ніхто не вирішує в общемясницком масштабі?!”. Резолюцію В. Маяковського з вірша “Бюрократиада” можна вважати резолюцією наших днів: По-моєму, це - з іншого бочка - знаменита казка про білого бичка. Всі так само живуть серед нас геніально висміяні В. Маяковським міщани, які як і раніше вміють маскуватися по моді нового часу. А всі тому, що, як точно помітив поет, міщани - це не стан, а моральна категорія

Поет, щоправда, сподівався, що новий час викорінить у людях такі пороки, як святенництво, боягузтво, лихослів’я. Але, видимо, ці риси властиві людям за всіх часів. Вірша Володимира Маяковського були надзвичайно коштовні для свого часу не тільки злободенністю, але й закликом до активної боротьби з усіма тими недоліками, які залишилися країні в спадщину від старовини. Сатира поета була діяльною участю Маяковського в житті країни. І мені здається, що нам зараз дуже не вистачає такого талановитого поета, що зважився б на подвиг виконувати настільки важку роботу

Але раз його немає - може бути, повернемося до вивчення творчості Володимира Маяковського?