Чичиков ділок-набувач Н У Г-Ль почав писати поему в 1835 році в Петербурзі по наполегливій раді П-На. Після довгих скитаний по Європі Г-Ль улаштувався в Римі, де цілком присвятив себе роботі над поемою. Її створення він розглядав як виконання клятви, даної їм П-Ну, як здійснення письменницького боргу перед батьківщиною. В 1841 році поема була написана, але члени Москов-Ского цензурного комітету, яким він представили рукопис, прийшли в обурення від змісту произве-дения. Поема була заборонена, це були найважчі дні для Г-Ля. Він звернувся по допомогу до Бєлінського, і той зробив все можливе, щоб, минаючи цензуру, надрукувати поему. Г-Ль знав, як поставляться до його праці представники правлячих станів, але вважав своїм обов’язком перед Росією й народом “показати, хоча з одному боку, всю Русь”.

Г-Ль спочатку хотів зобразити всю Русь із одному боку, а вийшла картина небувалого, різнобічного охоплення явищ. Гоголівський Чичиков образ непро-быкновенный, швидше за все й не образ, а якась сверхмагическая сила. Майже протягом усього першого тому Ч-Ов невловимий як для поліції, так і для людей, з якими йому доводилося сталки-ваться.

Із самого початку Г-Ль представляє свого героя так, що ми не можемо сказати про нього щось конкретне. “У бричці сидів пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однакож і не так, щоб занадто молодий”, пише Г-Ль. У почуттях Г-Ля до Ч-ову вкладене відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, що займала Г-Ля, увесь час змушує занурювати Ч-Ва в порівняльні ситуації, зіштовхувати героя з “мертвими душами”.

Г-Ль будує поему у двох порівняльних, що розвиваються ракурсах, зображуючи “мертву” Росію, Росію поме-щиков і чиновників губернського міста, і досліджує прихожу їй на зміну Росію Чичиковых. Росія Чичиковых, представлена в поемі одним героєм, набагато більше важлива для розуміння авторського осудливого сміху. Життя Ч-Ву дісталася нелегка

Рано залишившись без батьківської підтримки, наш герой був змушений пробиватися своїм розумом, манерами, обходитель-ностью, тим більше що особливими талантами він не блищав. Назавжди запам’ятавши завіт батька (”А найбільше бережи й збирай копійку: ця річ надійніше всього на світі. Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”), Ч-Ов всі свої сили підкоряє службовій діяльності й складанню копійки. Г-Ль малює Ч-ва так, що ми не можемо зрозуміти, що представляє із себе ця людина. Г-Ль пише: “Про себе приїжджий, як здавалося, уникав багато говорити; якщо ж говорив, то якимись загальними місцями, із заметною скромностию”.

Єдиний-Ственное, чим Г-Ль пожвавлює свого героя, це почуття страху, властивій кожній людині. Мабуть, один тільки Ноздрев довільно догадується про сутність Ч-Ва, тому що сам негідник. “Адже ти великий мошен-никнув, дозволь мені це сказати тобі по дружбі! Коли б я був твоїм начальником, я б тебе повісив на першому дереві”, радісно репетує Ноздрев. І Ноздрев, і Ч-Ов авантюристи, тільки в різні планах

Жадібність погубила Ч-Ва, і залишився один раз Павло Іванович без посади, без капіталу в п’ятсот тисяч, без того, що вже обіцяло йому успіх. Гарна риса Ч-Ва це вміння не сумувати. Його життєва філософія зводиться до принципу: “Зачепив поволок, зірвалося не запитуй”. Уже ці невеликі штрихи, зроблені з портрета Ч-Ва, говорять про те, що особистістю він був неабиякої, широкої в планах і щиросердої в авантюрі. Дрібні плани уживались у ньому із жвавістю натури

Величезний all so ch. ru 2001 2005 досвід, накопичений-ный за довгий час служби, особливо досвід у знанні челове-ческих душ, непереборна пристрасть до нагромадження засобів благополуччя не дозволили героєві після краху вдатися у відчай, а, навпроти, майже здійснити “блискучу ідею”, що відвідала Ч-Ва в дні зневіри. Шахрайська операція з “мертвими душами” обіцяла солідний капітал. Ч-Ов чудовий психолог, завдяки цьому він перевершує всіх поміщиків міста NN у їхніх сутнісних рисах: Манилова в прожектерстві й увічливості, Ноздрева у витонченості фантазії, Собакевича в прижи-мистости й індивідуалізмі, Плюш-Кина в “світлій жадібності”. Ч-Ов як би виступає одночасно Маниловим, Новосибірським, Собаці-Вичем і Плюшкиным у їхніх загальних рисах. “Каменем спотикання” Ч-Ва стала Коробочка, що перевершила Павла Івановича в тупості й ” дубинного-ловости”.

Хто б міг догадатися, що “чорт її смикне” приїхати в місто довідатися про ціну на мертву душу! Підлість “притягла” підлість і “захлинулася” у підлості. Ч-Ов зазнає поразки. Товариськість, хватка й неверо-ятное чуття героя не завжди можуть підказати йому “тонкі місця”, тому що у величезній Русі часто неможливо розібратися, де кінчається одне й починається інше

Буржуазна епоха, що зріє в глибині поміщицької Росії, допомогла Ч-Ву придбати відмінні від інших героїв риси. Але “милий негідник” Ч-Ва все-таки залишається таким, якими б діловими якостями він не володів. І хоча багато хто говорять, що Ч-Ов славний малий, Ч-Ов не перестане бути ділком, у поняття якого на Русі вкладали завжди отрица-тельное значення

От чому ми разом з Г-Їм випробовуємо легкий смуток щораз, коли ми зустрічаємося з Павлом Івановичем Ч-Ым, одночасно симпатизуючи оптимізму Ч-Ва й обговорюючи предмет страсті героя гроші, які роблять його негідником