Оскільки Котляревський у листі до М. Гиєдича писав: «Додаю до цього ще уривок з 5-ї частини про спалення троянського флоту за підмовою Ірисі»,— почалися пошуки цього уривку. Розшукав у цьому ж журналі (ч. XXIII, кн. 2) за 1823 рік дослідник П. К - Волинський ще один уривок про спалення троянського флоту за підмовою Ірисі.

1821 року, коли Полтавський театр припинив своє існування, Котляревський, звільнившись від обов’язків директора театру, більше уваги приділяє вихованню дітей. Розпорядженням М. Рєпніна на початку 1823 року на відзначення сумлінної служби йому стали виплачувати ще 300 крб. на рік.

Установа, якій підлягав Дім виховання («Приказ об-щественного призрения» — громадської опіки), порушує клопотання (1825) перед М. Рєпніним про нагородження Котляревського орденом Анни 2-го ступеня з діамантовими прикрасами, щоб відзначити «гарний догляд за дітьми щодо моралі й пристойного утримання з особливим дбанням і вагою щодо обох цих справ очевидні на ділі й по кількості вихованців, що переводяться щороку до вищих класів…». М. Рєпнін підтримав це клопотання, проте замість ордена Котляревський одержав тільки «монаршее благоволенис»

Коли помер (1827) куратор Полтавської благодійно-лікувальної установи (богадільні, головної лікарні, трьох інших лікарень), Котляревського призначили ще й на цю посаду. Чому ж порівняно літній людині запропонували працювати на другій посаді? (Слід нагадати, що в ті часи серед чиновників були дуже поширені зловживання, хабарництво. Недарма типовими були образи Возного в «Наталці Полтавці», аналогічні образи в п’єсах «Дво-рянские выборн» Квітки-Основ’яненка та «Ревизор» Гоголя). У згаданому клопотанні про нагородження Котляревського орденом зазначено, що в Домі виховання він господарював так ощадно, що в 1824 році заощадив 2500 крб. Тому, мабуть його, чесну, порядну людину й призначили па посаду куратора.

Про чесність і принциповість Котляревського свідчить його конфлікт 1832 року з полтавським міським головою, купцем Ворожейкіним, який систематично затримував видачу грошей на утримання й ремонт лікарень, придбання медикаментів, сплачував гроші не асигнаціями, а одними мідяками. Котляревський звернувся з цього приводу з поданням до Приказу громадської опіки, де відверто писав: «Голова Ворожейкін, маючи розум тонкий, гнучкий і крутійський, який він показав у багатьох випадках, а особливо при купівлі темно-зеленого сукна для обмундирування малоросійських козаків», зокрема «збирає асигнації для свого промислового обігу» 94.

Полтавська дума, до якої надіслали подання, розцінила його образливим і ухвалила повернути його Котляревському, але він не прийняв. Не прийняв він також і гроші, які йому надіслали із запізненням. Виступав Котляревський і проти зловживань лікаря Лазебникова 95.

Образ світлої людини, гуманіста відтворив Шевченко в повісті «Близнецы». Писана вона на другому засланні в середині 50-х років, але, безперечно, на підставі усної традиції 40-х років, коли він жив у маєтку Рєпніних, бував у Полтаві. У повісті є дрібні неточності: Зосим Сокира вступає до кадетського корпусу, заснованого тільки 1840 року. Котляревського названо куратором гімназії. Але образ гуманної людини, педагога в цілому історично правдоподібний.

«Прамати українського народного театру…» Так назвав «Наталку Полтавку» великий драматург ї. Карпен-ко-Карий. Справді, вона поклала початок новій українській драматургії, новому українському національному театрові.

Як зазначив Котляревський у листі до І. Манжоса, написана вона 1819 року. Тоді ж поставлена па сцені Полтавського театру і з того часу не сходить з репертуару українського театру. У нарисах «Український драматичний театр» (т. І, І\., 1967, с. 85) помилково сказано, що «Наталку Полтавку» вперше поставлено 1821 року в Харкові.

В історії української драматургії встановилася думка, що п’єса Котляревського якоюсь мірою підказана водевілем О. Шаховського «Казак-стихотворец» (1812). У тексті п’єси, в репліках виборного й Петра виявлене критичне ставлення Котляревського до названого воде-віля. Проте звернення письменника до драматичного жанру викликане низкою складніших факторів. Як ми вже зазначали в біографії, Котляревський був прекрасним, живим оповідачем, з нахилом до акторської передачі діалогів. Є відомості, що в Полтаві ще до запрошення трупи І. Штейна існував напівкріпацький театр, що належав Я - Лобанову-Ростовському. Тут виступали й приїжджі актори, зокрема — за молодих років — видатна артистка К - Нальотова, співачка й танцюристка. З нею в аматорських виставах 1813 року виступав і Котляревський.

Відомий і репертуар Полтавського театру в ті часи: «Сбитенщик», «Неудачньїй примиритель, или Без обеда домой еду» Я. Княжніна, «Новый Стерн» О. Шаховського, «Урок дочкам» І. Крилова, «Немецкие провинциалки» А. Коцебу, «Честное слово» Шпіса та ін. У комедії «Неудачньїй примиритель» Нальотова виконувала роль служниці Марини, а Котляревський — студента Синек-дотоса, «всегда беспрестанно ученого» схоласта, закоханого в неї. Не встановлено, яку роль мав Котляревський у комедії «Сбитенщик», але виконував її з успіхом. У п’єсі «Честное слово» Котляревський виступав у ролі дядька графині, яку грала Нальотова. Значно ширшим був, як ми вже бачили, репертуар професійного Полтавського театру, колишньої трупи І. Штейна, запрошеної з Харкова. Нема сумніву, що весь цей репертуар відіграв певну роль у формуванні таланту Котляревського-драматурга. Хоча, як український письменник, він відчував брак репертуару, пов’язаного з життям України.

До української тематики звертався О. Шаховський. Так, водевіль «Актер у себя на родине» присвячено Я. Шумському, який з походження був українцем. Один з французьких водевілів він переробив на п’єсу «Укра-инская невеста». Популярнішим був одноактний водевіль «Казак-стихотворец» (1812).

У нас досить поширена негативна думка про О. Шаховського як драматурга. Загалом він мав певні здібності й окремі вдалі твори.

Проте водевіль «Казак-стихотворец» — один із най-слабших творів драматурга. Характери князя Дроніна, його денщика — козака Климовського,— Марусі, Прудиу-са та ін. не були розкриті. Українського життя, української мови О. Шаховський не знав. Водевіль мав певний успіх на петербурзькій і московській сценах завдяки патріотичній темі, певній жвавості дії, чудовим українським пісням (Маруся співає пісню «їхав козак за Дунай»). І все-таки люди, які розумілися на літературі, відразу побачили всю слабкість водевіля. Шістнадцятилітній Пушкін у театральних нотатках про твори О. Ша-ховського писав: «Він написав «Казак-стихотворец»; в ньому є щасливі слова, пісні хитромудрі, але немає і тіні зав’язки, ні розв’язки. Маруся захоплює, але всі інші холодні й нудні» 96. Близький до Пушкіна письменник Орест. Сомов свою оцінку постави «Казака-стихо-творца» подав у формі діалога:

«— Якою видається вам ця п’єса?

— Прекрасна, і саме тому я хочу піти (…). Погляньте, приміром, на оцього Грицька: чи схожий він на людину, не кажу вже на малороса. Отак верещати, галасувати, строїти міни личить хіба тільки в балаганах» 97.

«Казак-стихотворец» був уперше поставлений у Харкові (1816) і Полтаві (1817). Українська громадськість зустріла водевіль також вельми критично. У журналі «Украинский вестник» з’явилася рецензія, з якій переказано думки полтавців: «Чого йти в кіатр? Хіба слухать, як за наші гроші та нас же будуть і лаять?» 98. Очевидно, настрої української громадськості відтворював і Котляревський у критичних репліках «Наталки Полтавки».

«Петро. Мені полюбилась паша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

Виборний. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.

Петро. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. Л що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова (…).

Виборний. От то тільки нечепурно, що москаль узявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір’я нашого…» (II, 33—34).

Отже, Котляревський, як і інші його сучасники, розумів недоладність водевіля «Казак-стихотворец», і коли був якийсь зв’язок між задумом «Наталки Полтавки» і п’єсою О. Шаховського, то тільки в плані полемічному.

Pages: 1 2

Збережи - » Чи довго плив Еней — не знаю . З'явився готовий твір.