Сер Лестер не може винести думки, що його дружину «ськинули з тих висот, які вона прикрашала», і сам падає, убитий ударом. Міледі, почуваючи себе зацькованої, біжить із будинку, не взявши ні коштовностей, ні грошей. Вона залишила прощальний лист - про те, що невинно й хоче зникнути. Інспектор Баккет береться відшукати цю збентежену душу й звертається по допомогу до Естер. Довгий шлях проходять вони слідами леді Дедлок. Паралізований чоловік, зневажаючи погрозою честі роду, прощає втікачку й з нетерпінням чекає її повернення. До пошуків приєднується доктор Аллен Вудкорт, що недавно повернувся з Китаю. За час розлуки він ще сильніше полюбив Естер, але на жаль… У ґрат пам’ятного цвинтаря для бедних він виявляє неживе тіло її матері.

Естер довго, болісно переживає случившееся, але поступово життя бере своє. Її опікун, довідавшись про глибокі почуття Аллена, шляхетно уступає йому дорогу. Холодний будинок порожніє: Джон Джарндис, він же опікун, подбав про пристрій для Естер і Аллена настільки ж славного маєтку розміром поменше в Йоркширі, де Аллен одержує місце доктора для бедних. Це маєток він теж назвав «Холодний будинок». У ньому найшлося місце й для Ади із сином, названим на честь батька Ричардом. На перші ж вільні гроші вони пристроюють для опікуна кімнату («брюзжальню» ) і запрошують його погостювати. Сер Джон стає люблячим опікуном тепер уже Аді і її маленькому Ричардові. Вони вертаються в «старший» Холодний будинок, а до Вудкортам часто приїжджають погостювати: для Естер і її чоловіка сер Джон назавжди залишився найкращим другом. Так проходить сім щасливого років, і збуваються слова мудрого опікуна: «Обоє будинку рідні для вас, але старший Холодний будинок претендує на першість».

Pages: 1 2