«Чайка» була написана в Мелихове. У цій п’єсі Чехов уперше так відверто висловив свою життєвий-ную й эстетическую позицію, показавши в пий людей ис-кусства. Це п’єса про бентежних молодих художників і про самовдоволено-сите старше покоління, охороняю-щем завойовані позиції. Це п’єса про любов («Мало дії, п’ять пудів любові», - жартував Чехов), про нераз-діленому почутті, про взаємне нерозуміння людей, жорстокої невпорядкованості особистих доль. Нарешті, це п’єса й про болісні пошуки щирого змісту жиз-ні, загальної ідеї, мети існування, певного світогляду, без якого життя - «суцільна травні-та, жах».

Прем’єра «Чайки» відбулася 17 грудня 1896 р. в Олександрійському театрі. Уже із самого початку дії стало ясно, що п’єса сприймається публикою зовсім не так, як припускали автор і постановники. На інший день після прем’єри всі ранкові петер-бургские газети повідомляли про провал спектаклю; рецен-зенты відзначали грандіозність і скандальність прова-ла. У літературі про Чехова поширене твердження, що причини провалу «Чайки» насамперед заключа-лисій у невдалій постановці Олександрійського театру: «Провал був неминучий, тому що вся стійка систе-ма художніх засобів цього театру, соответству-ющая стійким же, трафаретним формам драматур-гии, органічно була далека художньої тенден-ции й матеріалу нової п’єси». Постановка «Чайки» Московським художнім театром (1898) відкрила публіці мистецтво Чехова-дра-матурга.

Спектакль пройшов з більшим успіхом. Летячи-Щая чайка зробилася емблемою Мхата. П’єса розвивається як поліфонічне, многоголо-сої добуток, у якому звучать різні мотиви, перехрещуються різні теми, сюжети, долі, характери. Всі герої співіснують рівноправно: немає доль головний і побічних, те один, те інший герой виходить на перший план, щоб потім піти в тінь. Очевидно, тому неможливо, так навряд чи й потрібно виділяти глав-ного героя «Чайки».

Питання цей не безперечний. Були часи, коли героїнею, безсумнівно, була Ніна Зареч-Ная, пізніше героєм став Треплев. У якімсь спектаклі вперед висувається образ Маші, у якімсь іншому всіх собою затьмарюють Аркадина й Тригорин.

Акторка Аркадина переживає роман з письменником твір з аллсоч. ру © 2005 Тригориным, холостяком у солідних роках. Вони при-близительно однаково розуміють речі й однаково професійні кожний у своїй сфері мистецтва. Інша пара закоханих - син Аркадиной Костянтин Треплев, що сподівається стати письменником, і дочка бо-гатого поміщика Ніна Зарічна, що мріє про карье-ре акторки. Потім ідуть як би ложно побудовані пари закоханих, дружина керуючим маєтком Шамраєва, закохана в доктора, старого холостяка, Дорна, дочка Шамраєвих, Маша, сумирно закохана в Треплева, що від розпачу виходить заміж за нелюбимого че-ловека.

Навіть колишній статський радник Сорин, біль-ний старий, зізнається, що він симпатизував Ніні Зарічної. Раптово виниклий зв’язок Тригорина й Зарічної багато чого перемінила в житті героїв п’єси. Зрада лю-бимого людину, вірного друга, уразила Аркадину й принесла нестерпний біль ще одній людині - Треплеву, що щиро любив Ніну

Він продол-жал її любити й коли вона пішла до Тригорину, і коли народила від нього дитини, і коли була кинута їм і бед-ствовала. Але Зарічна зуміла затвердити себе в житті й після дворічної перерви знову з’явилася в рідних місцях. Треплев радісно зустрів її, думаючи, що до нього вертається щастя

Але Ніна була по-прежне-му закохана в Тригорина, благоговіла перед ним, до не шукала з ним зустрічі й незабаром раптово виїхала. Не вынеся випробувань, Треплев застрелився. Любов, що охопила майже всіх героїв, становить головну дію «Чайки».

Але сильніше любові оказыва-ется відданість мистецтву. В Аркадиной обоє цих ка-чества - жіночність і талант - зливаються воєдино. Тригорин цікавий саме як письменник

У всім ос-тальном він безвладна істота й повна посредствен-ность. По звичці він волочиться за Аркадиной, але бро-сает її, коли випадає випадок зійтися з молоденької Зарічної. Можна пояснити собі така мінливість почуттів тим, що Тригорин - письменник, а нове увлече-ние - свого роду нова сторінка життя, що має шанс стать новою сторінкою книги. Почасти так воно і є

Ми спостерігаємо, як він заносить у записну книжку мілина-кнувшую в нього думка про «сюжет для невеликого рас-розповіді», що повторює в точності життя Ніни Зареч-Ний: на березі озера живе молода дівчина, вона счаст-лива й вільна, але випадково прийшла людина, побачив і від нема чого робити погубив її. Символична сцена, у кото-рій Тригорин показував Зарічної на чайку, убиту Треплевым. Треплев убив птаха - Тригорин убиває душу Ніни. Треплев значно моложе Тригорина, він принад-лежить до іншого покоління й у своїх поглядах на пробу-ство виступає як антипод і Тригорина, і своєї мате-ри. Він сам уважає, що програє Тригорину у всім: як особистість він не відбувся, улюблена від нього йдуть, його пошуки нових форм були висміяні як декадентс-кие. «Я не вірую й не знаю, у чому моє покликання», - го-ворит Треплев Ніні, що, на його думку, знайшла свою дороп^.

Ці слова безпосередньо передують його самогубству. Таким чином, правда залишається за середньою акторкою Аркадиной, що живе спогадами про свої успіхи. Незмінним успіхом користується й Тригорин. Він саме-задоволений і в останній свій приїзд у маєток Сорина навіть приніс журнал з розповіддю Треплева. Але, як Треп-Лев помітив, все це в нього показне: «Свою повість прочитав, а моєї навіть не розрізав».

Тригорин снисходително сповіщає Треплева при всіх: «Вам шлють уклін ваші шанувальники… У Петербурзі й у Москві взагалі зацікавлені вами. І мене запитують усе про вас». Тригорин хотів би не випускати зі своїх рук питання про популярність Треплева, хотів би сам відміряти її міру: «Запитують: який він, скільки років, брюнет або блон-дин. Думають всі чомусь, що ви вже літні». Так і бачаться тут дами з оточення Тригорина, це їхні розпити він постарався ще більше знебарвити. Три-Горин буквально водружає надгробну плиту над че-ловеком, якого до того ж ограбував і в особистій жиз-ни. Тригорин думає, що й невдале письменство Треплева - зайве підтвердження того, що Треплев іншої долі недостоин: «И ніхто не знає вашої насто-ящей прізвища, тому що ви друкуєтеся під псевдони-мом. Ви таємничі, як Залізна Маска».

Іншої «таємничості» він у Треплеве й не припускає. Якщо вслухатися внимательней у характеристики героїв, у визначення, які вони дають один одному, то можна по-нять, що Чехов віддає деяку перевагу жиз-ненной позиції Треплева. Життя Треплева богаче й цікавіше того млявого, рутинного життя, що ведуть інші герої, навіть самі одухотворені - Арка-Дина й Тригорин.

Зовсім очевидно, що всі симпатії Чехова на стороні молодого, що шукає покоління, тих, хто толь-до входить у життя. Хоча й тут він бачить різні, не сли-вающиеся шляхи. Молода дівчина, що виросла в старій дворянській садибі на березі озера, Ніна Зарічна, і недоучений студент у порваному піджаці Кін-Стантин Треплев - обоє прагнуть потрапити в дивовижний мир мистецтва. Вони починають разом: дівчина грає в пье-рє, що написав закоханий у неї талановитий юнак

П’єса дивна, відвернена, у ній говориться про споконвічний конфлікт духу й матерії. «Потрібні нові форми! - проголошує Треплев. - Нові форми нуж-ны, а якщо їх ні, те краще нічого не потрібно!

» У вечірньому саду наспіх збита сцена. Може бути, тут народжується новий твір мистецтва… Але п’єса залишається недограної. Мати Треплева, зна-менитая акторка Аркадина, демонстративно не бажає слухати «декадентське марення».

Подання зірване. Так оголюється несумісність двох мирів, двох взгля-дов на життя й позицій у мистецтві. «Ви, рутинери, захопили першість у мистецтві й уважаєте законним і сьогоденням лише те, що робите ви самі, а інше ви гнітите й душите! - повстає Треплев проти матері й процвітаючого письменника Тригорина. - Не визнаю я вас! Не визнаю ні тебе, ні його!» У цьому конфлікті проступає кризова ситуація в російському мистецтві й у житті кінця XIX століття, коли « ста-рої мистецтво розладналося, а нове ще не налагодило».

Старий класичний реалізм, у якому наслідування природі перетворилося в самоціль («люди їдять, п’ють, люблять, ходять, носять свої піджаки»), виродився лише в спритне технічне ремесло. Мистецтво нового, гряду-щего століття народжується в борошнах, і шляхи його ще не ясні. «Треба зображувати життя не такою, як вона є, і не такою, як повинна бути, а такою, як вона представляє-ся в мріях» - ця програма Треплева звучить поки як мрячна й претензійна декларація

Pages: 1 2