«Горі від розуму» реалістичний добуток, де А. С.Грибоєдов дає картину життя кріпак Москви дев’ятнадцятого століття. Утримування комедії розкривається насамперед як зіткнення й зміна двох більших усі права захищені 2001-2005 епох російського життя - «століття нинішнього» і «століття минулого». Воно (зіткнення) було вираженням боротьби двох політичних таборів - табору феодальної реакції, захисників кріпосної старовини в особі Фамусова, і табору передової дворянської молоді, вигляд якої втілений Грибоєдовим у Чацком. Мир фамусовых складається не тільки із кріпосників-тузів типу Фамусова й Скалозубів, але й із прислуговуючих їм, подхалимствующих чиновників - молчалиных. Якщо Фамусов і Чацкий - люди різних поколінь, то Молчалин і Чацкий - ровесники. Тим різкіше контраст між ними. Вони протистоять один одному, і це протистояння проявляється як у любовному, так і в суспільному конфліктах. Молчалин - переконаний консерватор, тому діалог і взаєморозуміння між ним і Чацким неможливі, а конфлікт неминучий - їхні життєві ідеали й поводження в суспільстві абсолютно протилежні. Молчалин бідний і безрідний, але він поставив перед собою ціль досягти «ступінь відомих». І якби, не Фамусов, довелося б Молчалину «коптіти у Твері», тобто служити з мінімальним жалуванням і майже без усякої можливості просунутися. Однак Молчалин знає, як йому треба поводитися: По-перше, догоджати всім людям без изъятья - Хазяїнові, де доведется жити, Начальству, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була. Як у Скалозуба, у Молчалина «щоб чини добути, є багато каналів». За кілька років, проведених у Москві, він встиг зробити непогану кар’єру. Але головне - зумів налагодити потрібні зв’язки й придбати корисні знайомства. На відміну від Чацкого, Молчалин уписується у фамусовское суспільство. Це «маленький Фамусов», адже в нього багато загального з московським «тузом». Наприклад, відношення Молчалина до служби - чисто «фамусовское» : він хотів би й «награжденья брати, і весело пожити». Молчалин уважає залежність «від інших» основним законом життя. Чацкий же не може зрозуміти, «навіщо ж думки чужі тільки святі».Суспільна думка для Молчалина свято : «Ах! злі мови страшнее пістолета». Чацкий же походить зі шляхетної родини. Він потомствений дворянин і одержав гарне утворення. Чацкий має багатий життєвий досвід, він багато подорожував, жив як у селі, так і за кордоном. Чацкий називає «нинішнє століття» століттям освіти й усіляко вихваляє тягу до знань, наукам і мистецтвам «високим і прекрасним». Чацкий не вимагає «ні місць, ні просування в чин». Він готовий служити по велінню боргу, «служити справі» : «Служити б рад, прислужуватися нудно». Чацкий талановитий, «його мова кипить розумом, дотепністю», вона завжди говорить те, що думає, «у нього є й серце, і притім він бездоганно чесний». «Таланти» же Молчалина складаються в «помірності й акуратності». Він скромний і послужливий, тому що «у чинах «невеликих», не може без «заступників».Молчалин - людина, позбавлена достоїнства й честі, готовий принижуватися, підлабузнюватися, людина, що не має «своїх суджень», що залежить від інших. Рабська мораль неприйнятна для Чацкого. «Навіщо ж думки чужі тільки святі?» с іронією він запитує Молчалина. Сам він вільно й прямо висловлює свої думки, не зважає на думку світла, ні від кого не залежить, він не надає великого значення зв’язкам у суспільстві, заступництво йому не потрібно. ПРО «тузи» Чацкий безбоязно говорить те, що думає. Якщо «пустейшего людини» ставлять у зразок, це для нього зовсім нічого не значить. Фома Хомич як був, так м залишиться для Чацкого одним «із самих безглуздих», а владна й имеющая широкі зв’язки! Тетяна Юріївна - «нісенітної».Для Чацкого Молчалин - повна незначність, «жалчайшее створення»: Послужливе, скромненький, в особі рум’янець є. От він навшпиньках і не багатий словами. У свою чергу Молчалин має за ніщо Чацкого. У його очах Чацкий - невдаха : «Вам не далися чини, по службі неуспіх?» Молчалин антипод Чацкого не тільки по переконаннях, але й по характері відносини до Софії. «Пригрітий» Фамусовым, він спритно відіграє роль закоханого в Софію людини: И от коханця я приймаю вид В угодность дочки такої людини Любов же Чацкого до Софії - почуття искреннее, гаряче. У ньому немає ніякої скритності, ніякої фальші. Він твердо переконаний, що Софія ніяк не може полюбити Молчалина: З такими почуттями, з такий душою Любим!.. Ошуканка сміялася наді ною! Коли ж лицемірство