Є звістка, що Ольга ще в Києві була розташована до християнства. Там вона бачила доброчесне життя сповідників цієї релігії, навіть увійшла з ними в тісний зв’язок і хотіла хреститися в Києві, але не виконала свого наміру боячись язичників (В. Н. Татищев, “Історія Російська”, т. II) . Небезпека від язичників не зменшилася для Ольги й у тому випадку, коли вона приймала хрещення в Константинополі, приховати звертання по приїзду в Київ було дуже важко. Після повернення, Ольга початку вмовляти сина Святослава до прийняття християнства, але він і чути про це не хотів. Над принимавшими християнство почали сміятися в Києві, отже, хоча й не було явного переслідування, однак, глузування були вже знаком його початку й знаком посилення християнства, чого звертання Ольги могло бути й причиною й наслідком. Можна помітити, що нова релігія початку приймати видне положення, звернула на себе увага древньої релігії, і ця ворожа увага виразилася глузуваннями. “Боротьба почалася: слов’янське язичество, прийняте й руссами, могло протиставити мало позитивного й тому повинне було незабаром схилитися перед ним, але християнство саме по собі без відношення до слов’янського язичества зустріло сильний опір у характері Святослава, що не міг прийняти християнство по своїх похилостях, а не по прихильності до древньої релігії”, - писав С. М. Соловйов (С. М. Соловйов, Твори, 1988) .

Святослав багато воював, почав він з вятичей, здолав казар. Далі Святослав був з походом по Волзі, а по дорозі назад зі сходу Святослав, говорить літопис, переміг вятичей і наклав на них данина. Із цього часу починаються подвиги Святослава, що мало ставляться до нашої історії

Після смерті матері Святослав доручив Київ своєму синові Ярополку, а іншому синові, Олегу, Древлянскую землю, де колись панували її власні князі. У той же час новгородци надіслали до князя гінця із проханням про те, щоб Святослав дав їм у правителі свого сина. Ярополк і Олег не захотіли прийняти над ними влада, але у Святослава був ще третій син, від Ольгиной ключниці Малуши, дочки Любанича Малька. Так Володимирові була дана влада над Новгородом

Пізніше, Володимир за допомогою хитрості, зрадництва й варягів, опанував державою. Владимир, затвердивши свою владу, виявив відмінну ретельність до язичеських богів. Він спорудив новий бовдур Перуна й поставив його біля “теремного двору” на священному пагорбі, разом з іншими ідолами. Тут часто приносилися людські жертви й відбувалися інші обряди. Можна припустити, що Володимир у такий спосіб хотів вимолити прощення за братовбивство, тому що сама язичеська віра не приймала таких злодіянь. Добриня, посланий від свого племінника керувати Новгородом, також поставив на березі Волхва, багатий ідол Перуна

Ми бачимо, що торжество Володимира над Ярополком супроводжувалося торжеством язичества над християнством, але це торжество не могло бути тривало: російське язичество було так бідно, так безбарвно, що не могло з успіхом вести суперечки з жодною з религий, що мали місце в Південно-Східних областях Європи, тим більше із християнством; ревнощі Володимира й Добрини на початку їхньої влади, улаштування прикрашених кумирів, часті жертви виникали з бажання підняти язичество, дати йому засобу що-небудь протиставити іншим религиям, що придушує його своєю величчю; але ці самі спроби, ці самі ревнощі й вела прямо до падіння язичества, тому що найкраще показувала його неспроможність. У нас на Русі, у Києві, відбулося те ж саме, що в більше великих розмірах відбулося в Імперії при Юліані: ревнощі цього імператора до язичества найбільше сприяла остаточному падінню останнього, тому що Юліан виснажили всі засоби язичества, витяг з нього все, що воно могло дати для розумового й морального життя людини, і тим самим різкіше всього виявилася його неспроможність, його бідність у порівнянні із християнством. Так звичайно буває й у житті окремих людей, і в житті цілих суспільств, як іноді самі жагучі ревнителі раптом зненацька залишають предмет свого поклоніння й переходять на ворожу сторону, що захищають із подвоєними ревнощами, це відбувається тому, що в їхній свідомості виснажилися всі засоби колишнього предмета поклоніння

Володимир намагався запобігти поширенню християнства на Русі шляхом створення інтернаціонального язичеського пантеону на чолі з Перуном, що персоніфікував нові соціальні відносини раннефеодального суспільства. Але ця спроба виявилася невдалою. За нею пішли: руйнування створеного пантеону й офіційна християнізація

Ця подія була прискорена ходом політичні взаємин між Руссю й Візантією наприкінці 80-х років в. Для боротьби із черговим заколотником Вардой Фокою, що послав сісти на імператорський трон і обладавшим більші сили, імператор Василь II звернувся до князя Володимирові за великою допомогою, не скуплячись при цьому на обіцянки. Важливою умовою договору, по якому був посланий у розпорядження імператора шести тисячний російський загін, минулого, по відомостях арабського християнського історика ХI століття Антиохийского одруження “царя руссов” Володимира на сестрі Василя Ганні й прийняття Володимиром і його країною християнства. Ця угода могла бути укладена взимку 987/88 р. м. Після перемоги над заколотником імператорові довелася виконувати договір і віддати сестру - царівну за київського великого князя, щоб домогтися виконання умови договору, князеві Володимирові довелося осадити й взяти в 989 р. місто, що належало Візантії в Криму, Корсунь (Херсонес) з єпископською кафедрою. “Повість минулих літ” говорить про те, що Володимир вирішив прийняти хрещення, якщо вдасться взяти Корсунь, і зажадав видачі царівни після цього успіху, загрожував у противному випадку й Константинополю. Однак, цьому суперечать свідчення “Пам’яті й похвали” Иакова Мниха, автора ХI в. Він говорив, що Володимир хрестився ” у десяте літо по ученью свого брата Ярополка”, що відбулося в 978 р., а після хрещення жив ще 28 років. Це вказує, отже, на 987-988г. г., що підтверджується й посиланням на те, що на третій рік після хрещення (тобто в 989/90) він взяв Корсунь

При хрещенні Володимир одержав християнське ім’я Василь на честь патрона імператора Василя II - Василя Великого. Що стосується хрещення киян, то джерела також дають суперечливі відомості про його час. Поряд із традиційною датою 988р. дослідники обґрунтовують і більше ранні й більше пізні дати, зокрема 990р. (О. М. Рапов “Про дату прийняття християнства князем Володимиром і киянами”) . По “повісті минулих літ”, хрещення киян відбувалося в Дніпру, по “Житію Володимира” - у припливі Дніпра ріці Погайне. Після повернення Володимира з Корсуня в Києві з’явилося дуже багато корсунских і константинопольських священиків

Зміна релігійних культів супроводжувалася знищенням зображень ніколи шанованих богів, їхньою публічною наругою з боку князівських слуг, побудовою церков на місцях, де стояли язичеські ідоли й храми. Так, на пагорбі в Києві, де стояв ідол Перуна, була споруджена церква Василя, присвячена Василю Великому. Під Новгородом, У Перине, де перебував язичеський храм, була побудована церква Різдва. За повідомленням “Повести тимчасового років”, Володимир почав будувати в містах церкви, призначати священнослужителів “і людей стали приводити до хрещення по всіх містах і селам”.

За словами історика Я. Н. Щапова: “поширення християнства проводилося князівською владою й церковною організацією, що формується, насильно, при опорі не тільки жерців, але й різних верств населення” (Я. Н. Щапов “Церква в древній Русі”, политиздат 1989р.) . Підтвердження цьому можна знайти в Татищева В. Н. (В. Н. Татищев, “Історія Російська”, Москва 1962р.) , що досліджуючи літописні оповідання про хрещення, приводить такі факти: митрополит Илларион Київський визнавав, що хрещення в Києві відбувалося по примусі: “Ніхто не пручався князівському наказу, бажаному Богові, і хрестилися якщо не по власній волі, то зі страху перед що наказали, тому що його релігія була пов’язана із владою”. В інших же містах заміна традиційного культу новим зустрічала відкритий опір. У Новгороді збереглася легенда про введення тім християнства єпископом Иакимом Корсунянином і князівськими воєводами Добриней і Путятой, коли “Путята хрестив метаємо, а Добриня вогнем”.

Pages: 1 2 3