До нас дійшло дуже мало переказів про князювання Рюрика. Це був старший із братів Рюриковичей і влада його простиралася вже на багато народів: на кривичів, тобто полочан на півдні, на мерю й мурому. Про війни є звістки, що покликані князі почали воювати всюди. Судячи з тих урядовим мірам, які проводив Рюрик, можна судити про те, що саме з його почалася важлива діяльність російських князів побудова народів, зосередження народонаселення. Зберігся переказ, що по смерті братів Рюрик залишив Ладогу прийшов до Ільменю, зрубав місто над Волхвом, назвав його Новгородом і сіл отут княжити. Це місце літопису прямо показує, що власний Новгород був заснований Рюриком; і тому що він залишився жити й після нього тут же жили посадники князівські й князі, то із цього легко пояснюється, чому Новгород затьмарив собою старе місто, як би той не називався (С. М. Соловйов, Твори, кн. 1, Думка, 1988) .

Середина IX століття. Убивши Аскольда й Дира, Олег затвердився в Києві, зробив його своїм стольним містом, як свідчить літописець. Першою справою Олега в Україні була побудова міст, острожков, для твердження своєї влади в нових областях і для захисту з боку степів. Побудувавши міста й установивши данини в північних племен, Олег, по переказі, починає підкорити собі інші слов’янські племена, що жили до сходу й заходу від Дніпра

Олег правил державою ще в той час, коли його приймач Ігор уже був досить дорослим. Привчений з дитинства до покори, Ігор не насмілювався вимагати своєї спадщини від правителя властолюбним, оточеним блиском перемог, славою завоювань і хоробрих товаришів, які вважали його влада законної, тому що він “умів його возвеличити державу”. В 903 році Олег вибрав дружину для Ігоря, Ольгу. Її привезли в Київ із Плескова або нинішнього Пскова, - так пише Нестір. В інших історичних книгах було сказано, що вона варязького простого роду жила у веси, іменованої Вибушской, біля Пскова. Говориться так само, що юний Ігор приїхавши з Києва й примітив Ольгу. Він зволів її скромність і розум всім іншим нареченим. От що пише Н. М. Карамзин: “Звичаю й вдачі тодішніх часів, звичайно, дозволяли князеві шукати для себе чоловіки в найнижчому стані людей, що краса шанувалася більше знаменитого роду… Ім’я своє Ольга прийняла, здається, від імені Олега, у знак дружби його до цієї гідної княгині й у знак Игоревой до нього любові” (Н. М. Карамзин, “Переказ століть”, Щоправда, 1988) .

Імовірно, що відносини між Константинополем і Києвом не переривалося із часів Аскольда й Дира; імовірно, що грецькі царі й патріархи намагалися помножити число християн і в Києві й “вивести самого князя з тьми ідолопоклонства”. Але Олег, приймаючи дарунки від імператора й запрошуючи священиків і патріархів вірив більше мечу й задовольнявся мирним сполучником із греками й терпимістю християнства

Олег княжив 33 року, умер у глибокій старості, хоча в Новгород він прийшов Срюриком.

Ігор у дозрілих літах прийняв владу. Він поспішав довести, що в його руці меч Олегов, упокорив древлян і додав їм данини. Але незабаром з’явився сильний ворог - печеніги. Про їх згадується в російських, візантійський і угорські літописці від X до XII століть. Ігор уклав з печенігами сполучник і, за свідченням Нестору, п’ять років вони не приходили на Русь

Князювання Ігоря не залишило в літописах глибокого сліду яких-небудь значних подій до 941 року, коли Нестір описує згідно з візантійськими істориками, війну Ігоря із греками. Це був один з невдалих походів російського князя

Другий похід Ігоря на греків окончился більш вдало, ніж перший. Правитель, невпевнений у перемозі й бажаючий урятувати імперію від нещасть війни відправив до Ігоря послів. Зустрівши його в Дунайського устя вони запропонували йому данина за те щоб Ігор пішов з миром. Ігор погодився на це й повернувся Вкиев.

Ігор загинув від руки древлян, незадоволений величиною тої данини, що наклав на них Ігор. Так почався час правління княгині Ольги

Древляни повинні були чекати помсти від рідних Ігоря, від Русі з Києва; Ігор залишив сина дитини й дружину Ольгу. Вихователем Святослава був Асмуд, воеводою - Свинельд. Ольга стала чекати повноліття сина й помстилася сама Древлянам, як вимагав закон. Помста Ольги дуже докладно описана в літописах Нестора: “про местях і хитрості Ольгиних”. Це був дуже важливий крок для твердження своєї влади для Ольги й авторитету. Мені здається, що не варто повторювати те, що каждий людина знає ще з історії шкільної програми, звернемося безпосередньо до особистості княгині, до її нововведень і уставів

Характер Ольги, як він є в переказі важливий для нас і в інших відносинах: не тільки в одних іменах можна знайти подібність великої князівни зі знаменитим приймачем Рюрика. Як Олег, так і Ольга відрізняються мудрістю (по переказі) , тобто по тимі поняттям хитрістю й спритністю

Ольга хитрістю мстить древлянам і хитрістю бере Деркач. (Не дивуємося жорстокості Ольгиной: віра й цивільні закони язичників виправдували невблаганну помсту) . Але не за одну цю хитрість Олег прослил віщим, Ольга - мудрейшею з людей. Олег установив данини, будував міста. Ольга об’їхала всю російську землю, переказ говорить, що негайно після помсти древлянам, Ольга разом із сином і дружиною пішла по їхній землі, установляя устави й уроки: на її “становища” і “ловища”, тобто на місця, де вона зупинялася й полювала, указували ще в часі літописця (С. М. Соловйов, Твори, кн. 1) . Уставом називалося визначення, як що-небудь робити, а уроком - обов’язок виконувати що-небудь до певного строку

Хоча літописець згадує про розпорядження Ольги тільки в Древлянской землі й у віддалених межах Новгородської області, однак, як видно, подорожі її з господарською метою охопило всі російські володіння й усюди виднілися засновані нею цвинтарі. Заснувавши внутрішній порядок держави, Ольга вернулася до юного Святослава в Київ. “Тут, по сказанню Нестера, кінчаються справи її державного правління; але тут починається епоха слави її в нашій церковній історії”, - говорив Н. М. Карамзин (Н. М. Карамзин, “Переказ століть”) .

Ольга була язичницею, але ім’я Бога Всевласника вже славилося в Києві. Вона могла бачити врочистість обрядів християнства; могла із цікавості розмовляти із церковними пастирями й, будучи обдарована незвичайним розумом, упевнитися у святості їхнього навчання. “Як жінка Ольга була здібніше до внутрішнього розпорядку, господарській діяльності; як жінка вона була здібніше до прийняття християнства”, - уважає С. М. Соловйов (С. М. Соловйов, Твори, кн. 1) .

По рахунку літописця в 955 році Ольга відправилася в Константинополь і хрестилася там при імператорах Костянтині Багрянородном і Романі й патріарху Полиевке. При хрещенні Ольга була наречена ім’ям Олена. Про спонукання, які змусили Ольгу прийняти християнство й прийняти його саме в Константинополі, не знаходимо нічого ні у відомих списках нашого літопису ні в іноземних джерелах. Могло бути так, що Ольга відправилася в Цар-Град язичницею, ще без твердого намеренья прийняти нову віру, була уражена в Константинополі величчю грецької релігії й вернулася додому християнкою

Не одна надія користі могла залучати Русь у Константинополі, але й цікавість подивитися чудеса утвореного миру. Ті хто приїжджав з Константинополя приводили із собою масу вражень і оповідань, в інших же розпалювалося бажання побувати там. Після цього було б страшно, якби Ольга, що вважалася мудрейшей з людей, не відправилася туди. Насамперед у Константинополі її увага залучила те, що різкіше всього відзначало греків від Русі - релігія

Pages: 1 2 3