Початок XX сторіччя ввійшло в історію літератури під гарним ім’ям “срібного століття”. На цей період довівся великий зліт російської культури, що збагатив поезію новими іменами. Початок “срібного століття” довелося на 90-е роки XIX сторіччя, його зв’язують із появою таких чудових поетів, як В. Брюсов, И. Анненский, К. Бальмонт. Розквітом цього періоду в російській культурі вважають 1915 рік - час його найвищого підйому

Нам відомі тривожні історичні події цього часу. Поети, як і політики, намагалися відкрити для себе щось нове. Політики домагалися соціальних змін, поети шукали нові форми художнього відображення мира

На зміну класиці XIX століття приходять нові літературні течії: символізм, акмеизм, футуризм. Одним з перших альтернативних літературних течій став символізм, що об’єднав таких поетів, як К. Бальмонт, В. Брюсов, А. Білий і інших. Символісти вважали, що нове мистецтво повинне передавати настрою, почуття й думки поета за допомогою образів-символів. При цьому художник пізнає навколишній світ не в результаті роздумів, а в процесі літературної творчості - у момент ниспосланного йому понад творчий екстаз. Тінь нестворених створень Колишеться в сні, Немов лопати латаній На емалевій стіні… Напівсонно креслять звуки В лунко-звучній тиші… Так описував відчуття зародження творчої ідеї найбільш яскравий представник символізму В. Брюсов

Він сформулював у своїй творчості ідеї цього літературного напрямку. У вірші “Юному поетові” ми знаходимо такі рядки: Юнак блідий з поглядом палаючої, Нині даю я тобі три завіти. Перший прийми: не живи сьогоденням, Тільки Прийдешнє - Область поета. Помни Другий: Нікому не співчувай, Сам же себе полюби безмежно. Третій зберігай: поклоняйся мистецтву, Тільки йому, безраздумно, безцільно. Але ці завіти не означають, що поет не повинен бачити життя, створювати мистецтво заради мистецтва. Це доводить багатогранна поезія самого Брюсова, що відображає життя у всій її розмаїтості. Поет знаходить удале сполучення форми й утримування. Він пише: И я хочу, щоб всі мої мрії, Що Дійшли до слова й до світла, Знайшли собі бажані allsoch. ru 2001-2005 риси. Для символістів характерна зосередженість на внутрішньому світі поета

У К. Бальмонта, наприклад, зовнішній мир існував лише для того, щоб поет міг виразити в ньому свої власні переживання: Я Ненавиджу людство, Я від нього біжу, поспішаючи. Моя єдина батьківщина - Моя пустельна душа. Це видно й на прикладі наступних рядків, де спрямованість Бальмонта до внутрішнього миру відбита не тільки втримуванням, але й формою (часте використання займенника “я”): Я Мечтою ловив тіні, що йдуть, Що Йдуть тіні дня, що погасав, Я на вежу сходив, і тремтіли щабля, И тремтіли щабля під ногою в мене. У поезії К. Бальмонта можна знайти відбиття всіх його щиросердечних переживань. Саме вони, на думку символістів, заслуговували на особливу увагу. Бальмонт намагався запам’ятати в образі, у словах будь-яке, нехай навіть скороминуще, відчуття. Поет пише: Я не знаю мудрості, придатної для інших, Тільки скороминущості я влагаю у вірш. У кожній скороминущості бачу я мири, Повні мінливої райдужної ігри. У суперечці із символізмом народилася нова літературна течія “срібного століття” - акмеизм.

Поети цього напрямку - Н. Гумилев, А. Ахматова, О. Мандельштам - відкидали тягу символізму до незвіданого, надмірну зосередженість поета на внутрішньому світі. Вони проповідували ідею відображення реального життя, обігу поета до того, що можна пізнати. А за допомогою відображення реальності художник-акмеист стає причетним до неї. І дійсно, у творчості Миколи Гумилева ми знаходимо в першу чергу відбиття навколишнього світу у всіх його фарбах. У його поезії ми знаходимо екзотичні пейзажі й звичаї Африки. Поет глибоко проникає в мир легенд і переказів Абіссінії, Рима, Єгипту

Про це говорять такі рядки: Я Знаю веселі казки таємничих країн Про чорну діву, про пристрасть молодого вождя, Але ти слигаком довго вдихала важкий туман, Ти вірити не хочеш у що-небудь, крім дощу. І як я тобі розповім про тропічний сад, Про стрункі пальми, про захід немислимих трав. Ти Плачеш? Послухай… далеко, на озері Чад Вишуканий бродить жираф . Кожний вірш Гумилева відкриває нову грань поглядів поета, його настроїв, бачення миру. Наприклад, у вірші “Капітани” він з’являється перед нами як співак відваги, ризику, сміливості. Поет співає гімн людям, що кидають виклик долі й стихіям: Швидкокрилих ведуть капітани - Відкривачі нових земель, Для кого не Страшні урагани, Хто Зазнав малъстремы й мілина. Чия не пилом загублених хартій - Солъто Моря просоченаі груди, Хто голкою на розірваній карті Відзначає свій дерзостный шлях Утримування й вишуканий стиль віршів Гумилева допомагають нам відчути повноту життя

Вони є підтвердженням того, що людина сам може створити яскравий, барвистий мир, пішовши від сірої буденності. До миру прекрасного прилучає нас і поезія Ганни Ахматовій. Її вірші вражають внутрішньою чинністю почуття

Поезія Ахматової - це й сповідь закоханої жіночої душі, і почуття людини, що живе всіма страстями XX століття. За словами О. Мандельштама, Ахматова “принесла в російську лірику всю величезну складність і психологічне багатство російського роману XIX століття”. І дійсно, любовна лірика Ахматової сприймається як величезний роман, у якому переплітаються багато людських доль. Але найчастіше ми зустрічаємо образ жінки, що жадає любові, щастя: Справжню ніжність не поплутаєш Ні із чим, і вона тиха. Ти дарма дбайливо кутаєш Мені плечі й груди в хутра. І дарма слова покірні Говориш про першу любов. Як я знаю ці завзяті Неситі погляди твої! Пришедшее на зміну акмеизму нова літературна течія “срібного століття” - футуризм - відрізнялося агресивною опозиційністю традиційним віршам поетів-класиків

Перший збірник футуристів називався “Ляпас суспільному смаку”. З футуризмом була зв’язана рання творчість Володимира Маяковського. У ранніх віршах поета відчувається бажання вразити читача незвичайністю свого бачення миру. Наприклад, у вірші “Ніч” Маяковський використовує несподіване порівняння. У поета освітлені вікна нічного міста викликають асоціацію з віялом карт

У поданні читача виникає образ міста-гравця: Багряний і Білий відкинутий і зім’ятий, У зелений кидали жменями дукати, А чорним долоням вікон, що збіглися, Роздали палаючі жовті карти. Поети-Футуристи В. Маяковський, В. Хлебников, В. Каменський протиставляли себе класичної поезії, вони намагалися знайти нові поетичні ритми й образи, створити поезію майбутнього. Поезія “срібного століття” відкриває нам неповторний і дивний мир краси й гармонії. Вона вчить нас бачити прекрасне в повсякденному, глибше розуміти внутрішній мир людини

А пошуки поетами “срібного століття” нових віршованих форм, переосмислення ними ролі творчості дають нам більше глибоке розуміння поезії