Трималхион являє собою тип богача-вольноотпущенника, з усіма особливостями цього роду людей, з погляду утвореного й тонкого аристократа. Погана схоронність добутку (від якого дійшла до нас лише незначна частина - уривки XIV і XV книг) робить цю епізодичну фігуру (у буквальному значенні, оскільки жанр припускає численні вставні епізоди, у тому числі досить великі, що не мають щільного зв’язку із загальною лінією оповідання) одним з головних героїв збереженого уривка. Значна частина збереженого тексту присвячена бенкету Трималхион чий образ характеризується не стільки діями, скільки мовленнями й оточенням

Розбагатілий вольноотпущенник, бажаючи додати свого життя блиск, запрошує на обід велика кількість знайомих і незнайомих людей, у числі яких виявляються, природно, у першу чергу ті, хто в принципі не має інших засобів до їжі й тому повністю залежить від хазяїна; тому гості суперничають один з одним у лестощах, а Трималхион дозволяє собі досить неповажні репліки, знаючи, що ніхто не стане виявляти образу. Петроний широко користується язиковими засобами характеристики героїв; мовлення Т. нарочито безграмотне, він говорить на т.зв. «народної латині», допускаючи - при претензіях на витонченість - всі можливі види граматичних помилок, демонструючи повне неуцтво

Так, походження коринфской бронзи він зв’язує з узяттям Трої хитруном Ганнибалом, що зібрав металеву суміш від розплавлених дахів, на одній з ваз у нього зображена Кассандра, що вбиває власних дітей («мертві дитинки, як живі!»), а на стінах розпис зображує «Илиаду й Одиссею да Ленатов гладіаторський бій»; при цьому в нього грецька й латинська бібліотеки, а за столом вимовляються досить витончені каламбури, деякі з яких вимагають значних інтелектуальних зусиль. За обідом хазяїн читає свої вірші (не що цілком уважаються із правилами) і видає себе за шанувальника музики (хоча канатні танцюристи в глибині душі подобаються йому більше). Деякі дослідники вбачають у Т. великодушність (маючи на увазі, зокрема, що він у заповіті звільнив своїх слуг); однак ця великодушність має свої межі: коли за столом оголошують щось начебто міських звісток і повідомляється також про те, що раб Мит-ридат був розп’ятий за неповажні слова про пана, Т. аж ніяк не виявляє збурювання. Неспівчуття автора-аристократа до героя підкреслюється й фізичною неміччю останнього: він страждає самою прозаїчною хворобою - шлунковим розладом

Деякі дослідники вбачали в образі Т. пародію на двір Нерона, навіть ототожнюючи «Сатирикон» з тим твором, що Петроний послав імператорові перед смертю й у якому він виявив свою ворожість до колишнього товариша по забавах. Однак ця оцінка не має достатніх підстав: скоріше - як думає, зокрема, Г.Буассье, що бачить прототип Т. в особистості всемогутнього ніколи Палланта,- це сатира на двір імператора Клавдія, при якому вольноотпущенники дійсно відігравали значну роль, виконуючи іноді обов’язок міністрів Імперії. Ж.-Ф.Лагарп характеризує Т. як «лисого, виродливого й недоумкуватого старого», «старого ідіота» (енергійні репліки у вустах настільки витонченого критика). Якщо навіть уважати таку оцінку надмірної, варто визнати, що вона відповідає авторському задуму