Рахметов відрізняється від інших героїв роману так само, як сам роман Чернишевського - від тради ционних психологічних романів. У журналі «Епоха», що издавались М.М. і Ф.М. Достоєвськими, про Рахметове писали як про «якийсь кабінетний міф, що подорожує так само легко по факультетах, як і по Європі» (Н.Соловйов). У художній ієрархії роману він займає вищий щабель, будучи єдиним представником «особливих» людей - пропорційно тому, як у житті автор, за його словами, «зустрів дотепер тільки вісім зразків цієї породи». Деяка риса «уже з’єднувала їх в одну породу й відокремлювала від всіх інших людей», попросту говорячи - участь у підпільній революційній роботі. Не знаючи «езопової мови» Чернишевського, неможливо зрозуміти, навіщо Р. вів «найсуворіший спосіб життя», «займався чужими справами або нічиїми особливо справами», в «збірних пунктах» приятелів «знайомив тільки з людьми, що мають вплив на інших», «мало бував будинку, усе ходив і роз’їжджав».

Від «нових людей» «особлива людина» відрізняється многим. По походженню він не різночинець, а дворянин, «із прізвища, відомої з XIII століття»; не обставини, а тільки сила переконань змушує його йти проти свого Середовища. Він переробляє як розумову, так і фізичну свою природу, підтримує «у собі непомірну силу», тому що «це дає повагу й любов простих людей». Він начисто відмовляється від особистих благ і інтимного життя, щоб боротьба за повну насолоду життям була боротьбою «тільки за принципом, а не по пристрасті, по переконанню, а не по особистій потребі». Звідси й прізвисько Рахметов - «ригорист» (від панцира. «rigore» - жорстокість, твердість), під яким він уперше з’являється в VI розділі третього розділу книги. Ригоризм життєвий випливає з ригоризму розумового: «Всі великі теоретики були людьми крайніх думок», - писав Чернишевський у статті «Граф Кавур». Р. служить живим втіленням теорії «розрахунку взаємних вигід», реалізуючи потенції, закладені в «нових людях». Важливо й те, що найближчим літературним попередником Р. є Базарів з роману Тургенєва «Батьки й діти». Зберігаючи деяку стилістичну наступність, Чернишевський у той же час показав, що Рахметов відрізняється від Базарова наявністю позитивної крапки додатка своїх сил і має можливість діяти серед однодумців

Образ Рахметова побудований на парадоксальному сполученні що не сполучить. Гранична хронологічна конкретність його біографії, що служить крапкою відліку й для багатьох інших подій книги, сусідить зі значними собитийними лакунами; другорядна діюча особа, вона виявляється «поважнее всіх … узятих разом»; крайній матеріаліст у поглядах, він живе й бореться тільки за ідею. Однак ця суперечливість обертається стилістичною розмаїтістю, характерним для жанру мениппеи, до якого близький роман

При всієї видимої побудова образа Рахметова основному сюжету книги він займає в ньому осьове положення, виконуючи функції посередника: між «відкритої» (сімейної) і «схованої» (політико-революційної) частинами сюжету, тобто між видимому й невидимим звичайному читачеві мирами: тим часом світлом і цим (коли передає Вірі Павлівні записки від «уехавшего в Америку» Лопухова); між минулим, сьогоденням і майбутнім (коли з «звичайного доброго й чесного юнака»~дворянина, людини минулого, стає «особливою людиною» майбутнього й знає настання цього майбутнього з точністю до року); між різними частинами цього миру (коли подорожує по Росії й за кордоном). Вищим проявом месіанських властивостей Р. є очікування його приїзду напередодні «зміни декорацій». Явний міфологічний підтекст цього образа зв’язаний зі структурою роману, організованої за принципом «світового древа»: Р. і інші нечисленні «особливі люди» спускаються з його верхнього, небесного ярусу на грішну землю для її очищення. Житійно-легендарні риси біографії Р., що відсилають до «Житія Алексія, людини Божия», до билин про богатирів і до новітніх легенд про бурлаку Никитушке Ломове, до романтичних образів сверхлюдей, у сполученні з побутовою деталізацією, покликані підкреслити його універсальність і абсолютна реальність

Серед прототипів Рахметов найчастіше називають П.А. Бахметева (зі слів самого Чернишевського), що вчився в Чернишевського в Саратовской гімназії й після незакінченого навчання в землеробському інституті виїхав у Європу, а потім в Океанію, щоб створити там новий соціальний лад. Образ Р., як і годиться всякому житійному образу, породив безліч наслідувань. Він став еталоном професійного революціонера, на що вказував Д.И.Писарєв у статті «Мислячий пролетаріат» (1865), назвавши Р. «історичним діячем»: «У загальному русі подій бувають такі хвилини, коли люди, подібні Рахметову, необхідні й незамінні…»