У царя Дашаратхи довгий час не був спадкоємця; після багатьох жертвоприносин чоловік і жінка пануючи - Кауша-лья, Кайкейи й Сумитра народили йому чотирьох синів: Раму, Лакшману, Бхарату й Шатругх-ну. Брати росли разом і ніжно любили один одного. Р. перевершував їхньою силою, розумом і красою. Уже замолоду він робить великі подвиги, перемагаючи могутніх демонів. Під час сваямвари - обряду обрання наречених - Сі^-тієї, дочкою пануючи Джанаки, улаштовується змагання в стрілянині з лука. Ніхто із прибулих на сваямвару не може навіть підняти лук, а Рама не тільки підняв його, але з такою силою натягнув, що лук зламався. Сита обирає його вмужья.

Дашаратха гаряче любив свого первістка Р. і готовий був передати йому царство, щоб самому піти в отшельничество. Але Кайкейи, молодша дружина Дашаратхи, нагадує чоловікові про те, що він обіцяв виконати трохи її бажань. Вона вимагає, щоб він передав трон її синові Бхарате, а Рама відправив на чотирнадцять років у ліс. Бхарата обурений учинком матюкай і відмовляється від царства. Він ставить на трон сандалії Р. у знак того, що трон зайнятий. Але Р. разом з Лакшманом і Ситой, корячись волі Дашаратхи, ідуть у ліс. У ту пору лютий ракшас (демон), десятиглавий Равана, що підкорив собі всю землю, викрадає Ситу. Після довгих пошуків Р. за допомогою пануючи мавп Сугриви переправляється в царство ракшаса на острів Ланка, долає Равану й повертає Ситу. Герой вертається на батьківщину, вступає на престол і справедливо править, піклуючись онароде.

Така сюжетна канва епопеї, обсяг якої становить біля двадцяти чотирьох тисяч шлок (двустрочних строф). Її персонажі, долі яких так чи інакше пов’язані із самим Р., і він сам стали героями разножанрових добутків, як фольклорних, так і властиво літературних. Уже в ранній буддійській літературі, у т.зв. «Дашаратхаджанаке», присутні практично всі основні герої «Рамаяни». Вплив «Рамаяни» проглядається в поемах Ашвагхоши «Житіє Будди» і «Сундари й Нанда» (II в.), у Бхаси (III в.) використані епізоди про помазання Р. («На-така про помазання» і «Натака про статуї»). Ка-лидаса (V в.) присвятив саму значну зі своїх поем «Нащадки Рагху» генеалогії династії Икшваку, переклавши зміст епопеї в п’ятьох піснях. Багато пізніших авторів зверталися до розробки окремих епізодів або всього сюжету: наприклад, Кумарадаса (VI в.) написав поему «Викрадення Джанаки».

Драматург індійського середньовіччя Бха-вабхути (VIII в.) двічі звертався до образа Рама в драмах «Діяння великого героя» і «Подальше життя Рами». Якщо в «Діяннях» викладена основна канва першої частини эпо пий, то в «Подальшому житті Рами» він звертається до VII книги, що містить трагічний початок. Р. запановує й справедливо править народом. До нього, однак, доходять слухи, що Сита за час перебування в полоні в Равани виявилася невірна. Р. коштує перед дилемою - як примирити особисте почуття любові до Ситі з його боргом правителя, зобов’язаного дотримувати моральні підвалини. Борг тріумфує, і Р. вирішує вигнати Ситу. Коли людина зі звиті намагається удержати Р. від необачного рішення, він обриває його: «Мовчи! Не може підлим бути народ моєї столиці й країни!»

Протягом семи дій Бхавабхути оригінально інтерпретує матеріал епопеї, уводячи як активних учасників дії синів Р. Лаву й Кушу й навіть самого Вальмики, мудреця, що вже встиг скласти «Рамаяну» до епізоду воцаріння. Сьома дія натаки (драми) Бхавабхути відкривається поданням п’єси, заснованої на сьомій пісні самої епопеї. На сцені розігрується дія - тими ж персонажами, що й у самого Бхавабхути. З п’єси Р. довідається про те, що Сита в приступі розпачу кинулася в Ганг. Р. непритомніє. Далі дія вставної п’єси нерозривно зливається із сюжетом самої «Подальшого життя Рами». Фінали обох п’єс зливаються воєдино, але конфлікт залишається недозволеним. Дружина Васиштхи звертається до народу з питанням: чи може Сита повернутися до чоловіка? І тільки за згодою народу Сита вертається КР.

У другій половині першого тисячоріччя в процесі релігійного синтезу Р. обожнюється й навіть стає однієї із земних іпостасей бога Вишну. Поряд із цим «Рамаяна» виявилася й у різних місцевих літературах народів Індії. Найбільш значні «Діяння Рами» (XII в.) Сандхьякара Нандина, «Океан діянь» (XVI в.) Тулсидаса, «Бачит-тарнатак» (XVII в.) Гуру Говинда.

У народній традиції практично по всій Індії у вересні-жовтні щороку святкується дассера, народне пантомімічне подання Рама^-лила. «Рамаяна» була сприйнята в країнах буддійської культури - Бірмі, Тибеті, Монголії, Таїланді, Лаосі, Індонезії. В 1959 році в Центральному дитячому театрі була поставлена п’єса видного російського індолога Н.Р.Гусєвій «Рамаяна», згодом показана з успіхом Виндии.