Бєлінський Віссаріон Григорович народився 30 травня (11 червня)1811 року у Свеаборге, у сім’ї флотського лікаря. Незабаром батько залишає морську службу, і сім’я переїжджає в Пензенську губернію. Батько займає місце повітового лікаря в Чембаре (нині перейменований на честь Бєлінського). У Чембаре пройшли дитячі роки молодого критика. У цьому містечку почалося його навчання, у казенному училищі. Пройде час, і Бєлінський напише в Москві свої «Літературні мріяння», а під своєю статтею поставить назва мало кому відомого містечка, бажаючи в такий спосіб ушанувати місця свого дитинства й указати тим самим на початкову крапку свідомого життєвого шляху.

Після Чембарского училища Віссаріон починає вчитися в Пензенській гімназії. Гімназична програма не захоплювала його, мрією були Москва й університет. Бєлінський самостійно підготовляється до вступних іспитів і з успіхом здає їх. Його зараховують на словесне відділення, де вчилися тоді Герцен, Лермонтов, Огарьов і Станкевич. «Атмосфера культурного життя Москви, безліч вражень від театру, лекції по теорії й історії літератури, філософії розвивали природні здатності молодого Бєлінського, збагачували допитливу думку. Многому навчило його студентське життя, що хвилюють обговорення наукових відкриттів і літературні досвіди самих же студентів».

В 1831 році на суд учасників таких обговорень віддав свій добуток і студент-словесник Бєлінський. Це була романтична драма «Дмитро Калінін», де автор з юнацьким жаром обрушувався на «кріпосницьку тиранію». Щоб не привертати увагу до її автора, університетське начальство після ознайомлення з п’єсою втрималося від грізних заходів щодо відношення до автора. Однак через рік, після хвороби, він був відрахований з університету нібито за малу успішність і по слабості здоров’я. Після цього матеріальне становище Бєлінського похитнулося. Він був готовий братися за будь-яку літературну роботу. Згодом матеріальне становище Бєлінського починає поліпшуватися, після зустрічі з літературним критиком, професором Н. И. Надєждіним. У той час він був редактором журналу «Телескоп» і газети «Поголоска» (додаток до журналу).

Позбавлений усяких можливостей займатися в університеті, Бєлінський тепер уже не міг мислити свого життя без інтересів і настроїв близької йому середовища. Дуже багато значило для нього в ту пору зустріч і зближення з Миколою Володимировичем Станкевичем, із кружка якого згодом вийшло чимало видатних діячів російської суспільної думки 40-х років XIX століття. Зближення зі Станкевичем і, особливо, вивчення західноєвропейської й гегелівської філософії захоплювали Бєлінського, спонукували його до активної, діючої позиції, як починаючого літератора. Спочатку в «Поголосці», а потім і в «Телескопі» Бєлінський в 1834-1835 роках виступив зі статтями,які з’явилися початком всієї його будующей роботи літератора-трибуна, критика надзвичайного по масштабі, по новизні й плодотворності ідей.

До Бєлінського російська критична думка перебувала у великому боргу перед літературою. Сам Пушкін неодноразово з болем відзначав це. У сучасній йому критиці поета не влаштовувало відсутність глибокого аналізу, уміння на прикладах виховувати читаючу публіку. В 1825 році в листі до Бестужева він писав: «Саме критики в нас і не дістає… Ми не маємо ні єдиного коментарю, ні єдиної критичної книги. Ми не знаємо, що таке Крилов, Крилов, що настільки ж вище Лафонтена, як Державін вище Ж-Ж Руссо. Чого ж ти називаєш критикою ? Вісник Європи й Добромисні? Бібліографічні звістки Гречка й Булгарина ? Свої статті ? Але зізнайся, що це все не може встановити якої-небудь думки публіки, не може шануватися укладенням смаку.»

Із творчістю Пушкіна тісно зв’язана вся критична діяльність Бєлінського. Невеликою заміткою про «Бориса Годунове» - «Розмова поміщика й вольнопрактикующего вчителі» (1831) він почав свій шлях критика. В 1843-1846 роках критик створив цикл, що повністю узагальнює творчість Пушкіна, що складає з 11 статей. Натхненні рядки, присвячені Пушкіну, ми знаходимо в останній статті «Погляд на російську літературу» 1847 року, написаний незадовго до смерті. В 1836 році А.С.Пушкін у журналі «Сучасник» писав про молодого Бєлінському: «Він викриває талант, що подає більшу надію. Якби з независимостию думок і дотепністю своїм соеденял він більше вченості, більше начитаності, більше поваги до переказу, більше обачності словом, більше зрілості, то ми б мали в ньому критика досить чудового».

«Побажання Пушкіна зберегло своє значення для Бєлінського й надалі. Хоч і не без окремих помилок, неточностей, «хвилюючись і поспішаючи», ішов критик до виконання своєї місії». Ідеї, завдання, які ставив перед собою літературний критик, публіцист, мислитель, визначалися розвитком усього російського суспільства. Події, описані раніше, талант починаючого весь^-все-критик-все це відбувалося під час миколаївської реакції

За залишився суспільний підйом. Занадто пам’ятна була в цей час жорстока розправа над декабристами - учасниками повстання 1825 року «Але «заморозити» прогресивну думку в Росії, царат все-таки був не в силах». У країні назрівав новий суспільний рух. Воно вже відходило від дворянського, до разночинскому». Ці події вплинули на діяльність Бєлінського. Він підкреслював, що література - це «живе джерело, з якого просочуються в суспільство всі людські почуття й поняття». «Бєлінський узагальнив найбагатший досвід не тільки росіянці, але і європейської літератури. Пройшовши складний шлях від философического ідеалізму до матеріалізму й революційного демократизму він розробив принципи наукової естетики, створив програму реалізму, висунувши ідею народностей вітчизняної літератури, указав на найперші умови мистецтва - бути вірним дійсності, відбивати її в найбільш важливих і характерних рисах». «Він вніс у критику не тільки новизну эстетических концепцій, але й сміливу широту соціально-політичних поглядів. Його вихід на арену ідейної боротьби буквально вражав багатьох современниокв «…Налетіла бура Бєлінського», - згадував згодом поет Апполон Майков.

Бура ця передувала будующему революційно-демократичному руху». Однієї із чудових рис дарування Бєлінського була здатність відкрити новий літературний талант, пророчити його велике будующее. Бєлінський один з перших відзначив талант Лермонтова, перший оцінив його по достоїнству, визначивши його місце в історії росіянці літератури

У його поданні Лермонтов завжди залишався третім після Пушкіна й Гоголя, російським поетом, покликаним виразити в поезії «зовсім нова ланка в ланцюзі історичного розвитку нашого суспільства».

Ім’я Лермонтова, що пролунало вперше в Росії, як ім’я автора віршів «Смерть поета», що таврують убивць Пушкіна, віршів, які напам’ять читалися всіма, у кому жила любов до батьківщини, ненависть до миколаївської реакції, біль і гіркота втрати «сонце російської поезії» з 1838 року вже більш-менш регулярно з’являється в журналах. Бєлінський із захватом читав і знову перечитував своїм друзям, написані безіменним поетом в 1838 році «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова». Через рік Бєлінський із замилуванням відзначив твір Лермонтова «Бэлла», «Гілка Палестини», «Не вір собі», відзначивши також «Душу» і «Поета». Наскільки зачарований Бєлінський творчістю Лермонтова можна судити по листах кпоэту.

У серпні 1839 року Віссаріон Григорович пише А. А. Краевскому: «Вірш Лермонтова, «Три пальми» чудово, божественно. Боже мій ! Який розкішний талант ! Право, у ньому таїться щось велике…». Через місяць у листі до Станкевичу він упевнено пророкує, що «на Русі з’явилося нове могутнє дарування Лермонтов». На початку 1840 року в листах до К.С.Аксакова й В.П.Боткіну, Бєлінський знову говорить про «диявольський талант» Лермонтова. Під враженням віршів «Дарунки Тереку», «Колискова пісня» і «Смутно й нудно», Бєлінський затверджує:

• «Чорт знає - страшно сказати, а мені здається, що в цьому юнаку готується третьий росіянин талант і що Пушкін умер не без спадкоємця». «Тридцяті роки важким безвременьем нависли над Росією».

Pages: 1 2