Нелегко жилося селянам під час, описане А. С. Пушкіним у повісті “Дубровский”, - час кріпосного права. Дуже часто поміщики зверталися з ними жорстоко й несправедливо. Особливо важко було кріпаком у таких поміщиків, як Троекуров. Багатство й знатність роду Троекурова давали йому величезну владу над людьми й можливість задоволення будь-яких бажань. Люди для цієї розпещеної й неосвіченої людини були іграшками, що не мають ні душі, ні власної волі (причому не тільки кріпаки).

Он. тримав під замком покоївок, які повинні були займатися рукоділлям, насильно видавав їх заміж за своїм розсудом. У той же час собакам поміщика жилося краще, ніж людям. Із селянами й двірськими Кирила Петрович обходився “строго й норовливо”, ті боялися пана, однак сподівалися на його заступництво у відносинах із сусідами. Зовсім інші взаємини зложилися із кріпаками в сусіда Троекурова - Андрія Гавриловича Дубровского.

Селяни любили й поважали свого пана, вони щиро переживали його хвороба й з надією чекали приїзду сина Андрія Гавриловича - молодого Володимира Дубровского. Трапилося так, що сварка між колишніми друзями - Дубровским і Троекуровым - привела до передачі майна першого (разом з будинком і кріпаками) Троекурову. В остаточному підсумку Андрій Гаврилович, що важко пережив образу сусіда й несправедливе рішення суду, умирає. Селяни Дубровского дуже прив’язані до своїх хазяїв і повні рішучості не дозволити передати себе під владу жорстокого Троекурова.

Кріпаки готові захищати своїх хазяїв і, довідавшись про рішення суду й смерті старого пана, піднімають бунт. Дубровский вчасно заступився за приказних, які приїхали роз’яснити положення справ після передачі майна. Селяни вже зібралися в’язати справника й заступника земського суду Шабашкина з лементами: “Хлопці! геть їх!”, коли молодий пан зупинив їх, пояснивши, що своїми вчинками селяни можуть ушкодити й собі, і йому. Приказні зробили помилку, залишившись ночувати в будинку Дубровского, адже народ хоч і затих, але несправедливості не простив. Коли молодий пан обходив уночі будинок, він зустрів Архипа із сокирою, що спершу пояснив, що він “прийшов…

було провідати, чи всі вдома”, але після чесно зізнався у своєму глибинному бажанні: “всіх би разом, так і кінці у воду”. Дубровский розуміє, що справа зайшла занадто далеко, він сам поставлений у безвихідне положення, позбавленийі маєтки й втратив батька через самодурство сусіда, однак упевнений і в тім, що “не приказні винувато”. Дубровский вирішив спалити свій будинок, щоб він не дістався чужим людям, і велить вивести свою няньку й інших людей, що залишилися в будинку, крім приказних, у двір

Коли двірські за наказом пана підпалили будинок, Володимир затурбувався пр приказні: нього здалося, що він замкнув двері в їхню кімнату, і тим не вдасться вибратися з пожежі. Він просить Архипа сходити перевірити, чи відкритаі двері, з наказом відімкнути її, якщо закрито. Однак Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 в Архипа своя думка на цей рахунок. Він винить у происходящем людей, що принесли зла звістка, і накрепко замикає двері. Приказні приречені на смерть

Цей учинок може охарактеризувати коваля Архипа як жорстокої й безжалісної людини, однак це саме він лізе через якийсь час на дах, не побоявшись вогню, щоб урятувати збожеволілу від страху кішку. Це він докоряє хлопчиськ, що радуються несподіваній забаві: “Бога ви не боїтеся: божа тварина гине, а ви сдуру радуєтеся”. Коваль Архип - сильна людина, але йому не вистачає освіченості, щоб зрозуміти всю глибину й серйозність сформованої ситуації

Не у всіх кріпаків вистачило рішучості й сміливості довести почату справу до кінця. Лише кілька людей зникли з Кистеневки після пожежі: коваль Архип, нянька Єгорівна, коваль Антон і двірська людина Григорій. Ну й, звичайно, Володимир Дубровский, що хотів відновити справедливість і не бачив для себе іншого виходу. На околицях, наводячи страх на поміщиків, з’явилися розбійники, які грабували поміщицькі будинки й спалювали їх. Дубровский став проводирем розбійників, він “славився розумом, відважністю і якоюсь великодушністю”.

Провинені селяни й кріпаки, замучені жорстокістю своїх хазяїв, бігли в ліс і також вступали в загін “народних месників”. Таким чином, сварка Троекурова зі старим Дубровским послужила лише сірником, що зумів запалити полум’я народного невдоволення несправедливістю й самодурством поміщиків, що змусила селян вступити в непримиренну боротьбу зі своїми гнобителями