На згадку цього знаменитого торжества Великий Князь заклав на місці бою чудову церкву й, поширивши Київ, обвів його кам’яними стінами; наслідувати Константинополя, він назвав їх головні врата Златими, а нову церкву Святою Софиею Митрополитською, прикрасивши її золотом, сріблом… і дорогоцінними посудинами. Тоді був уже митрополит у нашій древній столиці, ім’ям Феопемпт - імовірно, грек, - який, по звістці Нестора, в 1039 році знову освятив храм Богоматері, споруджений Володимиром, але ушкоджений, як потрібно думати, сильним Київською пожежею 1017 року.

Ярослав почав також будувати монастирі: першими з них були в Києві монастир Св. Георгія й Св. Ирини. Цей государ, по ськазанню літописця, досить любив церковні устави, духовних пастирів і особливо чорноризців, не менш любив і книги Божественні; велів переводити їх із грецької на слов’янську мову, читав оние день і ніч, багато хто списував і поклав у церкві Софійської для народного вживання. Визначивши зі ськарбниці своєї достатній зміст ієреям, він помножив число їх у всіх містах і наказав їм учити нових християн, утворити розум і моральність людей грубих; бачив успіхи віри й радувався, як старанний син церкви й добрий батько народу.