Буддизм є в теперішній час однієї з основних і найпоширеніших світових религий. Прихильники цієї релігії населяють переважно регіони Центральної, Південної й Південно-Східної Азії. Однак сфера впливу Буддизму виходить за межі зазначеного району земної кулі: його послідовники є й на інших континентах, хоча й у меншій кількості. Велике число буддистів і в нашій країні, в основному в Бурятії, Калмикії й Туві

Буддизм, поряд із Християнством і Ісламом, ставитися до так званим світових религиям, які у відмінності від національних религий (Іудаїзм, Індуїзм і т.д.) мають міжнаціональних характер. Виникнення світових религий - результат тривалого розвитку політичних, економічних і культурних контактів між різними країнами й народами. Космополітичний характер Буддизму, Християнства й Ісламу дозволив їм переступити національні границі, широко поширитися по земній кулі. Світовим религиям у більшому або меншому ступені властива віра в єдиного, всемогутнього, всюдисущого, всевідаючого Бога, він як би з’єднує в одному образі всі ті якості й властивості, які були властиві численним богам політеїзму

Кожна із трьох світових религий складалася в конкретному історичному середовищі, в умовах певної культурно-історичної спільності народів. Цією обставиною пояснюються багато їхніх характерних рис. До них ми й звернемося в даному рефераті, де буде докладно розглянутий Буддизм, його походження й філософія

Буддизм виник в VI в. до н.е. в Індії, де в той час ішов процес формування рабовласницьких держав. Відправною крапкою буддизму є легенда про індійського царевича Сиддхартхи Гаутаме. Відповідно до цієї легенди Гаутама на тридцятому році життя залишив сім’ю, став пустельником і почав пошуки шляхів рятування людства від страждань. Після семирічного отшельничества він досягає пробудження й осягає правильний життєвий шлях. і він ставати Буддою (“пробуджений” , “достигшим прозріння” ) , проповідуючи свій навчання протягом сорока років. Центром навчання ставати чотири істини. Відповідно до них, існування людини нерозривно зв’язано зі стражданням. Реальний мир є сансара - круговорот народжень, смертей і нових народжень. Сутність цього круговороту є страждання. Шлях порятунку від страждань, у виході з “колеса” сансари, шляхом досягнення нірвани(“вгасання” ) , стану відчуженості від життя, вищий стан духу людини, звільненого від бажань і страждань. Осягти нірвану може тільки праведник, що переміг бажання

Віровчення й обрядовість раннього Буддизму викладені в Трип Итаке (“потрійному кошику” ) - зводі добутків, заснованих на одкровеннях Будди. У ньому зокрема описані принципи пристрою миру й вселеної, вчення про душ і її порятунок. Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах Хинаяни й Махаяни. Усього існують 31 сфера буття, розташовані друг над іншому, знизу нагору по ступені своєї височини й натхненності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.

У кармалоку входять 11 щаблів або рівнів свідомості. Це нижча область буття. Тут повністю діє карма. Це повністю тілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починаюча переходити в більше піднесені стадії

Рівні з 12-го по 27-й ставляться до більше високої сфери споглядання - рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе споглядання, а уява, але воно ще пов’язане з тілесним миром, з формами речей

И нарешті, останній рівень - арупалока - усунутий від форми й від тілесного матеріального початку

У Буддизмі воно з найважливіших місць займає так зване заперечення єдності особистості. Кожна особистість представлена, як скупчення “мінливих” форм. Відповідно до висловлень Будди особистістю, складається з п’яти елементів: тілесності, відчуття, бажання, подання й пізнання. Так само велике значення вчення про порятунок душі, знаходження нею спокою, у первісному Буддизмі. Душу розпадається, по навчанню Буддизму, на окремі елементи (сканди) , але щоб у новому народження виявилася воплотившийся та ж особистість, необхідно, щоб сканди з’єдналися тим образом, як вони були з’єднані в колишнім втіленні. Припинення круговороту перевтілень, вихід із сансари, остаточний і вічний спокій - це важливий елемент трактування порятунку в Буддизмі. Душу, у буддистском поданні, - індивідуальна свідомість, що несе в собі увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і прагнучі до заспокоєння в нірвані. При цьому досягнення нірвани неможливо без придушення бажань, що досягається по засобах контролю над поглядами, мовленням, поводженням, над способом життя, над зусилля, увага, і повна зосередженість і рішучістю

Сума всіх учинків і помислів у всіх попередніх переродженнях, що лише приблизно можна охарактеризувати словом “доля” , а буквально означає закон відплати - це сила, що визначає конкретний вид переродження й називається кармою. Всі вчинки в житті визначаються кармою, але людина має певну волю вибору у вчинках, помислах, діях, що уможливлює шлях до порятунку, виходу з кола перетворень у прояснений стан. Соціальна роль Буддизму визначається ідеєю рівності людей у страждання й у праві на порятунок. Ще при житті людин міг добровільно встати на праведний шлях, вступивши в чернечу громаду (сангхая) , що означає відмову від касти, сім’ї, власності, прилучення до миру строгих правил і заборон (253 заборони) , п’ять із яких обов’язкові для кожного буддиста: відмова від убивства живих істот, від злодійства, неправди, алкоголю, дотримання подружньої вірності

Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що ставиться до області індивідуального культу. Є через така форма релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній мир з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як “чань” і “дзен” . Багато дослідників уважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце й це робить його більшою мірою етичним, філософським навчанням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більше гнучким і добре адаптируемим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії

В I в. н.е. у Буддизмі утворилося дві галузі: Хинаяна (“малий візок” ) і Махаяна (“більший візок” ) . Цей поділ був викликаний насамперед розходженнями в соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії. Хинаяна, тісніше пов’язана з раннім Буддизмом, визнає Будду людиною, що знайшла шлях до порятунку, що вважається досяжним тільки через відхід від миру - чернецтво. Махаяна виходить із можливості порятунку не тільки для пустельників-ченців, але й для мирян, причому упор зроблений на активну проповідницьку діяльність, на втручання в суспільне й державне життя. Махаяна, у відмінності від Хинаяни, легше пристосовувалася до поширення за межі Індії, породивши безліч толков і плинів, Будда поступово стає вищим божеством, на честь його споруджуються храми, відбуваються культові дії

Важливе розходження між Хинаяной і Махаяной полягає в тім, що Хинаяна повністю відкидає шлях до порятунку для не ченців, які добровільно відкинули мирське життя. У Махаяна важливу роль культ бодистав - індивідів, уже здатних увійти в нірвану, але окрадивающих досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні й іншим, необов’язково ченцям, замінивши тим самим вимога відходу від мир закликом до впливу на нього

Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, пов’язаних з народженням, просвітлінням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудженням, де зберігаються реліквії Буддизму. Махаяна до культу Будди додала шанування бодистав, тим самим ускладнилася обрядовість: були уведені молитви й різний рід заклинання, сталі практикуватися жертвоприносини, виник пишний ритуал

Pages: 1 2