« Владимир-Василь Всеволодович, прозваний Мономах, великий князь київський, син В. Ярославовича - самий чудовий з російських князів дотатарского періоду нашої історії, що залишив після себе голосну славу й добру пам’ять. В. род. в 1053 р. Коли Святослав чернігівський відняв Київ в Изяслава й, Всеволод сіл у Чернігові, а син його Володимир - у Смоленську (1067 - 68 р.). В. служив і Святославові й знову зайняв Київ Изяславу, як найстаршим князям: з доручення першого він допомагав (1075) полякам проти німецького імператора Генріха IV, на який ходив через Богемію за м. Глогау, у нинішній Сілезії; по наказі другого він двічі ходив на полоцких князів (1077). Коли батько його Всеволод сіл у Києві, Мономах зайняв стіл у Чернігові. У наступному 1079 р. Олег Святославич, разом із братом Романом і половцями, хотіли спробувати вигнати Мономаха із Чернігова, але це їм не вдалося: В. залишився в Чернігові, володіючи в той же час і Смоленськом. Йому доводилося боротися із князями полоцкими, з напівдикими вятичами, з половцями й торками, із князями-ізгоями Ростиславичами; останніх він, за наказом батька, вигнав з Володимиро-Волинської області й посадив у Володимирі Изяславова сина Ярополка (1084), а коли Изяславич у чомусь провинився проти Всеволода - Давида Ігоровича. Незабаром, однак, В. примирив Ярополка з батьком своїм і чрез це знову доставив йому Володимир (1086). Інший Изяславич, Святополк, в 1088 р. добровільно залишив Новгород, і Володимир посадив там сина свого Мстислава.

В 1093 р. помер Всеволод. В. не хотів скористатися своїм положенням і зайняти Київ: він запросив на великокнязівський стіл княжившего тоді в Турове двоюрідного брата свого Святополка Изяславича, що був старше його літами й при тім син старшого Ярославовича. Майже увесь час князювання Святополка В. був вірним його союзником, незважаючи на те, що кияни сильно були прив’язані до В. і не любили Святополка. Коли, у рік твого вокняжения, Святополк почав похід проти половців, Володимир приєднався до нього зі своєю дружиною. На ріці Стугні склалася рада, на якому В. стояв за мир, тим часом як кияни вимагали битви й наполягли на своєму. Російські війська перейшли Стугну. 20 травня відбулася битва. Половці спочатку кинулися на Святополка й зім’яли його, потім ударили на Володимира й брата його Ростислава. Росіяни не витримали натиску й побігли. При переправі чрез Стугну Ростислав потонув; намагаючись урятувати його, тільки-но не потонули й сам В. Половці пішли до Києва; при с. Желани, 23 липня, вони знову жорстоко побили росіян, розсіялися по селищах і начади забирати жителів у повний. У наступному 1094 р. орда половців рушила з Олегом Святославичем на Володимира, що не довів справи до кровопролиття й вийшов із Чернігова в Переяславль. Із цього часу В. стає непримиренним ворогом половців, нерідко навіть на шкоду своєї репутації, як князя добросердого й справедливого. В 1094 р. до В. прийшли для висновку миру два половецьких князі, Итдар і Китан. У заставу вірності В. віддав останньому сина свого Святослава. У цей час до В. прийшов з Києва від Святополка Славята й став радити князеві вбити Итларя; В. спочатку коливався, але потім схилився на пропозицію. Потрібно було спочатку выкрасть у Китана Святослава; за це узявся Славята. Він проникнув уночі в стан Китана й не тільки благополучно звільнив Святослава, але й убив Китана і його людей. Вслід потім Итларя покликала на сніданок до В., і коли він з’явився, його й всіх половців перестріляли. З боку половців потрібно було очікувати помсти. Святополк і В. кликали Олега Святославича до себе, щоб іти на половців. Олег, якому половці могли придатися в його зіткненнях із князями, відмовився. "Нехай Бог нас розсудить", - сказали князі, пішли на Олега, вигнали його із Чернігова, осадили в Стародубе й тримали в облозі доти, поки він не обіцяв прибути в Київ на раду про оборону Російської землі (1096).

Тим часом у Київську область увірвалися половці: хан Боняк зі своєю ордою палив околиці Києва, а Тугоркан осадив Переяславль. Владимир і Святополк побили половців Тугоркана; сам Тугоркан упав у битві. Але Боняк увірвався в Печерський монастир і зробив там страшне спустошення. Олег не був у Київ; він пішов у Смоленськ, а звідси до Мурома. Тут, у битві з ним, упав син Мономаха, Изяслав. Інший син Мономаха, Мстислав новгородський, що допомагав братові й взяв верх над Олегом, радив останньому звернутися до князів, обнадіюючи його, що вони не позбавляти його російської землі. Олег так і зробив. Пам’ятником цих зносин залишився лист Мономаха до Олега, що яскраво малює симпатична особистість У. В 1097 р. на з’їзді в Любече зібралися князі: Святополк, Мономах, Святославичи: Олег, Давид і Ярослав, князь волинський Давид Ігорович, червоно-pyccкие князі Володарь і Василько Ростиславичи. Предметом наради були міри, які потрібно прийняти для охорони Російської землі від половців. Душею цієї ради був Мономах. Вирішено було залишити міжусобну ворожнечу, кожному володіти своїми волостями й усім переслідувати порушників постанов з’їзду. Але не встигли князі роз’їхатися по своїх волостях, як відбулося злодіяння, не чуване дотоле на Русі: Давид волинський оббрехав перед великим князем Волошки, нібито разом з В. умышлявшего на життя Святополка, і Василько був осліплений. В. жахнувся, коли дійшла до нього звістка про це. Він призвав до себе на нараду Олега й Давида чернігівських, радив поправити справу, викорінивши зло на початку; інакше почне, говорив він, убивати брат брата, і земля російська загине: неї візьмуть половці. Святополк виправдувався, посилаючись на Давида, як на винуватця злодіяння; але князі розуміли, що великий князь винуватий стільки ж, як і Давид, і пішли на Святополка. Останній у страху хотів бігти, але кияни не пустили його, радячи вступити з Володимиром у переговори, знаючи, що він "многомилостив". В. схилився до миру, коли Святополк обіцяв покарати Давида. Останній викликав на допомогу Боняка. У такий спосіб бажання Мономаха згуртувати князів проти половців не здійснилося. В 1100 р. Давид Ігорович віддався на князівський суд. З’їзд князів в Уветичах (Витичеве) оголосив Давидові, що за його злодіяння князя не хочуть дати йому володимирського стола, але залишають його на волі - нехай сидить у Бужске й Острозі. Святополк надає йому Дубіючи й Чарторижск, В. дає 200 гривень, так стільки ж Олег і Давид Святославичи. Після Витичевского з’їзду В. виїхав у Ростовську область, а Святополк і Святославичи зажадали, щоб Володарь взяв Волошки з Теребовля до себе, говорячи, що для них обох досить буде Перемышля. Настільки несправедлива справа В. не хотів підтримувати, але не суперечив князям, тому що не бажав міжусобиць. В 1103 р. половці порушили мир, і В. підняв на них князів. В. і Святополк зі своїми дружинами з’їхалися в Долобске й запросили в похід і Святославичей. Давид прийняв пропозицію, а Олег, по своїм відношенням до половців, відговорився нездоров’ям; прийшов зі своєю дружиною полоцкий князь Давид Всеславич, прийшли й ще деякі князі. На урочище, називаному Сутень, князі зустріли половців і розбили їх наголову (4 квіт.). Тут лягло до 20 половецьких князів, а один, Бельдюз, узятий у полон і вбитий за наказом Мономаха. В 1107 році половці пішли на Русь, але В., разом з іншими князями, розбив їх наголову під Лубнами. В 1111 р. великі князі з дітьми, Святополк, Ярослав, Давид - зробили блискучий похід до Дону й два рази, при припливі Дегея й при р. Сальнице, жорстоко розбили половців. В 1113 р. Святополк помер, і кияни на віче вибрали своїм князем В. і кликали його до себе. Мономах барився приходом. Кияни вдруге просили В. поспішити, виставляючи на вид, що в противному випадку народ ограбує вдову Святополка, бояр і монастирі. Тоді В. сіл на київському столі, як обранець Київської землі, крім старшого із князів, Олега Чернігівського. Час великокняжения В. було самим квітучої в історії Київської Русі. Половці зустрічали дружну відсіч; питомі князі упокорилися, а непокірливим доводилося почувати на собі сильну руку великого князя. Так, незабаром по вокняжении Володимира в Києві, половці прийшли в Переяславскую область, але бігли, як тільки почули, що на них виступив великий князь із синами, племінниками й Олегом Святославичем; а в 1116 р. Гліб Всеславич мінський, за непокору великому князеві, обложений був В. у Мінську й змушений благати про світ. Коли, незабаром після того, Гліб напав на Смоленськ, В. вивів його з Мінська й, як бранець, привів у Київ, де він і вмер у висн

Pages: 1 2