Борис Леонідович Пастернак народився в Москві в сім’ї художника Л. О. Пастернаку, якому принесли популярність ілюстрації до романів Л. Н. Толстого. Атмосферу дитинства Б. Пастернаку визначила життя при Училищі живопису, ліплення й зодчества, де викладав батько: “Навесні в залах Училища відкривалися виставки передвижників… Так пройшли перед нашими очами славнозвісні полотна Рєпіна, Мясоєдова, Маковского, Сурикова, Полєнова”. Робота Л.О. Пастернаку над портретами Лева Толстого, Миколи Федорова й Максима Горького означала для майбутнього поета можливість побачити великих людей свого часу. В 1910 р. Б. Пастернак був свідком похорону Лева Толстого, смерть якого потрясла всю Росію

Б. Пастернак закінчив П’яту класичну московську гімназію. Переворот у духовному житті дванадцятирічного підлітка викликала зустріч із композитором Скрябіним і жагучим захопленням його музикою. Один із друзів юності Пастернаку С. Дурилин писав: “До 1912 року все… знали, що він буде музикантом, композитором”.

Тяга до поезії виявилася в Пастернаку, коли він учився на філософському відділенні історико-філологічного факультету Московського університету. Його однокурсник К. Локс залишив словесний портрет поета тієї пори: “Він відразу обрушувався потоком афоризмів, метафор, поезія тут була присутня як щось що припускається й не підмет відстрочці”. У той час Пастернак брав участь у літературному кружку “Сердарда” і кружку символістів при видавництві “Мусагет”. Тут він познайомився з Андрієм Білим і зробив доповідь “Символізм і безсмертя”, у якому висловив думку про безсмертя “щастя існування” художника, що “може бути випробувано іншими через століття після нього по його добутках”.

Значну роль у духовному становленні поета зіграли його заняття філософією. В 1912р. Б. Пастернак побував у Німеччині, в університетському місті Марбурге й прослухав семінар популярного в той час професора Г. Когена. Йому пророкували кар’єру філософа. Але саме тоді він зрозумів, що “філософію закидає безповоротно”.

У квітні 1913 р. в альманасі “Лірика” були вперше опубліковані вірші Б. Пастернаку

Після закінчення університету Пастернак написав і випустив книгу “Близнець у хмарах” (1913), куди ввійшов 21 вірш. Уже першим її читачам було очевидно справжнє дарування поета. Заголовок книги говорило про близькість автора до поетичних традицій символістів, для яких було характерно подання про те, що кожна людина - власний близнюк, пов’язане з темою двойничества в Достоєвського

У віршах “Едем”, “Лісове” висловлене розуміння поезії як засобу самовираження Всесвіту. Тут призначення поета бачиться в здатності розчинитися в природі й говорити від її імені:

Я - вуст безвісних розмова,
Я - стовп дрімучих діалектів.

Це переконання стане основою творчості Пастернаку, і він буде вірний йому до кінця

Відсутність границь між людиною й навколишнім світом Н. Бердяєв розцінювала як чортові мистецтва авангарду. Але основи такого світовідчування були позначені вже у філософії “абсолютної всеєдності” Вл. Соловйова, що створило естетику російського символізму

У першій книзі поета народжувалася його оригінальна метафора, що сполучила, здавалося б, несумісні явища. Наприклад, у вірші “Вокзал”: “Вокзал, неспаленний ящик | Розлук моїх, зустрічей і розлук”.

С. Дурилин уважав, що в Пастернаку ще в 1910 р., до футуристів, виявився “особливий смак до заумних звучаньям і словам”. Дійсно, у збірнику зустрічаються пізнавані цитати з В. Хлебникова: “Але я, як реп’ях, безглуздий. У степу, як журавель у бадді”.

Разом з тим збірник “Близнець у хмарах” містив чимало ремінісценцій з Білого, Блоку й інших символістів. В одному з нечисленних відгуків на книгу “Перший журнал російських футуристів” дорікав автора в наслідуванні символістам. У той же час символіст В. Брюсов указав на органічну футуристичність його поезії й відніс його до “порубежникам”, у яких футуризм сполучається із прагненням зв’язати свою діяльність із художньою творчістю попередніх поколінь. К. Локс назвав збірник “Близнець у хмарах” “новою формою символізму”. Таким чином, уже з першої книги Пастернаку очевидно, що оригінальність поета складається в синтезі й глибокій переробці эстетических принципів символізму й авангарду

В 1913р. Пастернак познайомився з Маяковським і вирішив відмовитися від романтичної манери, героїчного тону й прагнення до ефектів, тобто від того, що давало підставу запідозрити його в наслідуванні цьому поетові

. У січні 1914 р. виникла літературна група “Центрифуга”, куди Пастернак увійшов разом із С. Бобровим і Н. Асєєвим. Хоча по суті своєї ця група являла собою один з помірних напрямків футуризму, поява її було викликано прагненням розмежуватися сфутуристами.

У книгу “Поверх бар’єрів” увійшли вірша 1914- 1916 р., вона була видана в грудні 1916 р. На характер книги помітно вплинули контакти поета з Маяковським, Хлебниковим, Северяниним.

Збірник відкривався “Посвященьем”, що виразили подання автора про аскетичний уклад духовного життя - “злидарському ханстві” ізгой^-ізгоїв-ізгоїв-поетів-ізгоїв, що веде початок від “Одкровення” Іоанна Богослова

У вірші “Петербург” описується поїздка Пастернаку в столицю в 1915 р. Він звертається до пушкінського образа Петербурга як втіленню творчого генія Петра I.

Дослідник поезії Пастернаку В. Альфонсів відзначив, що у віршах періоду “Близнеця в хмарах” і “Поверх бар’єрів”, багато в чому ще незрілих, пробивається поетична думка, що дивує своєю зрілістю. Збірник “Поверх бар’єрів”, на його думку, був самою експериментальною книгою поета. Він свідомо шукав нову манеру, прагнув до зовнішньої зображальності. Уникнути надмірної ускладненості Пастернаку дозволяли глибина й дійсність почуттів, що виражають,

У відгуках сучасників відзначено, що у віршах Пастернаку організуючу роль грає інтонація: “Він був би незрозумілий, якщо б цей хаос не опромінювався б єдністю і ясністю голосу” (И.Эренбург). Вершиною ранньої творчості Пастернаку і його підсумком став вірш “Марбург”, що завершував збірник “Поверх бар’єрів”. Воно було написано в 1916 р. (перероблене в 1928 р.). В основі сюжету вірша лежала зустріч поета з дівчиною, у якої він був домашнім учителем, Идой Висоцькій. Пастернак зробив їй речення й, одержавши відмову, болісно переживав. У вірші передана драма нерозділеної любові

В. Маяковський у статті “Як робити вірші?” назвав геніальної одну зі строф цього вірша:

У той день всю тебе від гребінок до ніг,
Як трагік у провінції драму Шекспирову,
Носив я із собою й знав назубок,
Валандався по місту й репетирував.

В “Марбурге” любовний сюжет відбиває світорозуміння ліричного героя: виникають такі образи, як інстинкт-підлабузник, безсонння, що герой знає “як граматику”, білий ранок, пізнаваний в особу. Стрижнем вірша стає тема другого народження - наскрізна в поезії Пастернаку: любов заново відкриває для людини мир

Сам автор збірника бачив його значення в переході від окремих удалих рядків до “цільних речей”. Книга викликала захоплений відгук Марини Цветаевой. Знайомство її з віршами збірника “Сестра моя - життя” стало початком багаторічної переписки й дружби поетів

У листі М. Цветаевой в 1926 р. Пастернак намагався передати картину миру, створену в книзі: “Сірість, північ, місто, передчуття революції”. Книга “Сестра моя - життя” (1922) була написана їм в 1917 р. і мала підзаголовок: “Літо 1917″. Ще до видання вона поширювалася в списках і одержала популярність. Перший рецензент книги Я. Черняк відзначав: “Сестра моя - життя” симптоматична для всієї російської поезії. Вона знаменує собою поворот від непримиренності шкіл. <…> Критика не розійдеться в оцінці рідких по зображальності й музикальності віршів, побудованих невимушено й зухвало, у той же час у сложнейшей, свідомої культурної наступності. Культурна традиція міцною тканиною з’єднує ліричні вірші. <…> Ця робота привела… до пушкінської ясності й простоти форми”.

Pages: 1 2

Збережи - » Борис Леонідович Пастернак . З'явився готовий твір.