Люди античного миру з великим трепетом почитали одне загадкове й нині мало відоме божество. Його кликали КАЙРОС - бог Щасливої Миті, бог Шансу й Удачі. Уважалося, що він захищав всім особливо слушним митям для дії, дерзновениям і митям великого Щастя. Його зображували як миловидного юнака із крильми, однією ногою варті на земній кулі, що тримає в одній руці ваги, а в інший бритву. Найбільше дивувала його зачіска: одне довге й густе пасмо волосся на верхівці, що ниспадает на чоло, позаду ж його голова було майже лисої, за винятком декількох коротких волосків

На одній середньовічній гравюрі під зображенням Кайроса стояв напис, що переводиться з латині приблизно так: «Я піймана мить вічності - не упускай мене!»

Орфики називали Кайроса богом, покровительствующим Часу для Посіву, і зв’язували його з Афродітою, силою виявленої Любові

Забавно, що ключовим символом Кайроса є саме його пасмо. В античних традиціях говорили: якщо ти хочеш піймати шанс, те неодмінно повинен піймати Кайроса за волосся

Безшумно й спритно рухається Кайрос серед людей і біжить так швидко, що його не побачиш і не піймаєш. Побачити Кайроса - сприятлива мить Вічності - можна, як тільки якщо зустрінешся з божеством віч-на-віч. Тоді треба реагувати швидко й спритно, тому що саме за цю коротку мить можна піймати Кайроса.

Якщо тобі це вдасться, то вважай, що ти піймав свій Шанс, ведучий Ксчастью.

Якщо ти будеш баритися, якщо будеш перебувати в нерішучості й роздумах і дозволиш, щоб Кайрос від тебе відвернувся, показав свою гладку лисину й утік, то вважай, що свій Шанс для Щастя цього разу ти упустив. За словами Калістрата, «пасмо волосся на його чолі говорить про те, що його легко піймати, коли він до тебе наближається віч-на-віч, але якщо він уже пролетів мимо, те це значить, що строк для дії минув, і якщо слушною миттю - Кайросом - зневажити, то його вже не можна повернути… і наступного Шансу прийде чекати дуже довго».

Виходить, що, якщо хочеш доторкнутися на Щастя й призвати його, потрібно піймати «на лету» усього лише одна коротка мить Вічності. Якщо тобі це вдасться, то саме тоді потрібно робити важливі й правильні життєві вибори, приймати швидкі рішення й діяти. У стародавності говорили, що все коштовне в нашім житті починається з таких пійманих митей Вічності, коротких, але зате прожитих разом з Кайросом, богом, що показує шлях на Щастя, у той час як всі інші моменти, до яких Кайрос не доторкався, швидко поринають у ріку забуття

Піймати всього лише одна коротка мить Вічності - це легко сказати, але набагато сутужніше здійснити. Адже мова йде про миті щастя, які вже ніколи не забуваються, які назавжди залишаються в пам’яті, навіть після смерті. У стародавності говорили, що після однієї такого прожитої миті увесь світ і сам сенс життя відкриваються по-новому, твоє призначення відкривається по-новому, і, скільки б до цього ти вже не прожив, твій життєвий шлях немов починається заново. Адже спереду стільки всього відкрилися: дивні нові далечіні й далекі мерехтливі зірки, до яких треба йти, пробираючись крізь небачені тернии й проходячи невідомі дотепер випробування, але справа того коштує

Саме тоді, коли ти проживаєш таку єдину, унікальну й неповторну мить великого Щастя, що дуже коротко, але стає Вічністю, тому що запам’ятовується назавжди, треба зробити зупинку й прожити ще й сам момент стоп-кадру

У стародавності говорили, що якщо в такий момент робити вибір, приймати рішення, мріяти й намагатися намітити свої подальші кроки й дії не від розуму, а від серця, переповненого щастям (а це буває навіть у стражданні), те саме тоді народжується все велике, щире й довговічне, що ти будеш здатний зробити у своєму житті. Тому що «щастя - це витрата себе на утвір своїх рук, що буде жити й після твоєї смерті» (Екзюпері).

Це будуть справи, ідеї, утвори, добрі діяння й учинки, які вже перестануть бути просто справами й учинками, а перетворяться в довговічні сліди, які ти залишиш після своєї смерті

Саме по цих слідах тебе будуть пам’ятати, і ти навіть у світі іншому ніколи не забудеш усього, що було пов’язане з ними тут, на землі, так само як ніколи не забудеш ті, кому завдяки цьому подарував хоча б одна коротка мить щирого Щастя

чиЗнаєте ви, що таке Вище Щастя для Безсмертної Душі?

Це коли твої сліди принесли щире благо, коли їх пам’ятають і люблять, коли ними надихаються й до них вертаються, як до джерела із чистою водою в пустелі, коли з них черпають силу й зміст для кожного дня й для всього життя. Коли сліди твоїх зусиль і діянь роками, століттями дарують людям Щастя, навіть якщо вони при цьому забувають ім’я людини, що їх залишив, один раз що жив і ушли із цієї землі, немов комета, за якої залишилося лише мерехтіння світла в темряві…

Насправді все життя воістину Щасливої Людини - це довгий і дуже важкий ШЛЯХ від однієї короткої миті Вічності кдругому.

До кожної миті великого Щастя ти йдеш дуже довго - шукаєш і не знаходиш, мучишся, пробуєш, експериментуєш і помиляєшся, багато разів тебе несе не туди й ти сподіваєшся не на тих людей, витрачаєш час, здоров’я, нерви, сили, лише для того щоб знову й знову вертатися на споконвічну позицію й починати всі спочатку, падаєш і встаєш, сумніваєшся, опускаєш руки, разочаровываешься, лише для того щоб знову шукати тих, кому можна вірити, і те, у що варто вірити, багато разів прощаєш і просиш прощення, борючись за те, щоб твоя любов залишалася чистої, безкорисливої й не потребуючої нічого замість, багато разів величезними зусиллями переборюєш себе, у борошнах виковуючи нескінченне терпіння, сильну волю й міцний дух, багато разів виявляєшся в тупику й шукаєш світло, багато й сильно страждаєш і крізь завісу зліз шукаєш світло, тебе віддають, не розуміють, залишають у найстрашніший момент, ти дуже й дуже самотній і крізь завісу щиросердечного болю шукаєш світло, - і його знаходиш…

У стародавності говорили, що, коли нарешті-те й зненацька приходить мить великого Щастя, та сама коротка мить Вічності, - ми його заслужили, вистраждали й насправді призвали своїми власними зусиллями. Небо дійсно відгукується. Всі наші миті великого Щастя - це насправді результат і злиття нашого довгого й тернистого пройденого шляху й однієї короткої миті, коли Доля й Бог підтверджують, що цей Шлях ми пройшли не зрячи

Коли мова йде про Щастя, що ти таким способом заслужив, знову проявляється чинність Великого Закону: Подібне завжди призиває Подібне, Подібне завжди притягає Подібне, Подібне завжди вступає в Резонанс із Подібним, Подібне завжди знаходить Подібне

В одному аулі в Дагестані є особливо гарне місце, цвинтар, де ховали місцевих мудреців. На відокремленому зеленому пагорбі коштує надгробна плита, на якій висічена простий і зворушливий напис: «Тут спочиває людина, що прожив 15 днів». Поруч висічені рік народження й рік смерті мудреця - уважаєш і розумієш, що насправді людин прожив 90 років. Місцеві жителі розповідають, що сам мудрець просив написати на своїй могилі тільки це й нічого більше.

Мене цей напис зворушив до глибини душі. Перед смертю людин підвів підсумки, оглянув внутрішнім поглядом всі прожиті 90 років свого життя, взяв так порахував - у сумі вийшло 15 днів Великого Щастя. Все інше було віддано Забуттю…

Згадуючи про це, я щораз схиляю коліна перед цим невідомим мені воістину мудрим і воістину щасливою людиною; адже якщо в ці 15 днів увійшли всі піймані й прожиті короткі миті Вічності, те його життя було прожито не зрячи…

«Сенс життя в тім, на що вона витрачена. Умирають тільки за те, заради чого варто жити» (Екзюпері).

Наша бесіда про Щастя підійшла до кінця… Уже глибока ніч, тиха, тепла, гарна. У моєму кабінеті звучить музика, а всі куточки нашої Школи вже давно поринули в сон. Я встала й широко розгорнула вікно в сад. Мене огорнуло пахощі квітів, у темряві, як завжди, мерехтить ліхтарик у ставка, а мою душу пестить ніжне щебетання тільки що що прокинулося пташки. На небі ледве видніються зірки, розчиняючись у синявому небесного зводу, що стає усе світліше й світліше. Як у дитинстві, я поглядом шукаю Більшу Ведмедицю, сузір’я Лебедя, Ліри… і на душі стає тихо, красиво, спокійно… Я вже було зібралася лягати спати, але мене зупинив ваш погляд (я його відчула у своєму серці), немов безмовно запитувач: «А миті Великого Щастя… будь ласка, розповідайте небагато про них!» І я повернулася за свій робочий стіл…

Про цьому важко розповідати - слів не вистачає… Не поясниш, не передаси на папері… Я можу тільки ділитися своїми митями щастя й тим, чим моя душа наповнюється, коли я ці миті знову й знову призиваю, щоб вони повернулися, коли їх втрачаю (адже дуже важливо, щоб душа й серце не просте наповнювалися, а переповнялися).

Pages: 1 2

Збережи - » Бог щасливої миті . З'явився готовий твір.