Знання бихевиористской методології дуже важливо для вивчення проблеми агресії, оскільки в США більшість учених, хоч якось дієприкметникових до проблеми агресії, є прихильниками біхевіоризму. Агресивність, як і інші форми поводження, є придбаною й визначається тим, що людина прагне домогтися максимальної переваги.

Видатні бихевиористи А.Басс і Л.Беркович демонструють набагато більше розуміння емоційних станів людини, чим Скиннер, хоча в цілому вони підтримують головний принцип Скиннера, що говорить, що об’єктом наукового спостереження є дія, а не діюча людина. Тому вони не надають серйозного значення фундаментальним відкриттям Фрейда, тобто не враховують того, що поводження визначають психічні сили, що ці сили в основному перебувають на несвідомому рівні й, нарешті, що усвідомлення («прозріння») саме і є тим фактором, що перетворить енергетичний потенціал і визначає спрямованість цих сил.

Бихевиористи претендують на «науковість» свого методу на тім підставі, що вони займаються тими видами поводження, які доступні візуальному спостереженню. Однак вони не розуміють, що неможливо адекватно описати «поводження» у відриві від діючої особистості.

Основний бихевиористский теза, відповідно до якого спостережуване поводження являє собою надійну з наукового погляду величину, зовсім помилковий. Насправді поводження по-різному залежно від розходження мотивуючих його імпульсів, а вони-те часто сховані від спостерігача.

Про психологічні експерименти

Якщо психолог ставить перед собою завдання зрозуміти поводження людини, то він повинен вибрати такі методи, які придатні для вивчення людини в житті, тоді як бихевиористские дослідження практично проводяться в пробірці. Може виникнути враження, начебто психологія прагнула забезпечити собі респектабельність за допомогою наслідування природничим наукам, запозичаючи в них деякі методи, але, до речі сказати, це виявилися методи, які мали силу 50 років тому, а не ті «наукові» методи, які прийняті в передових галузях науки сьогодні. У результаті недолік теорії часто ховається за вражаючими математичними формулами, які не мають нічого загального з фактами й анітрошки не піднімають їхню значимість.

Розробити метод для спостереження й аналізу людського поводження поза лабораторією - досить не легка справа, однак це є найважливішою передумовою для розуміння людини. По суті, при вивченні людини працюють тільки два методи спостереження:

1. Перший метод - це пряме й детальне вивчення однієї людини іншим. Самий результативний варіант даного методу демонструє «психоаналітична лабораторія», розроблена Фрейдом. Тут пацієнтові надається можливість виразити свої неусвідомлені потяги, одночасно з’ясовується зв’язок цих потягів з доступними ока «нормальними» і «невротичними» актами поводження. Менш сильним, але все-таки досить продуктивним методом є інтерв’ю або серія опитувань, до яких варто прилічити також вивчення деяких сновидінь, а також ряд прожективних тестів. Не слід недооцінювати глибинні психологічні дані, які досвідчений спостерігач добуває вже тим, що уважно й довго стежить за випробуваним, вивчаючи його жести, голос, поставу, руки, вираження особи й т.д. навіть не знаючи особисто випробуваного й не маючи в розпорядженні ні листів, ні щоденників, ні докладної його біографії, психолог може використовувати спостереження такого роду як важливе джерело для розуміння психологічного профілю особистості.

2. Другий метод дослідження людини в житті полягає в тому, щоб, замість «запихання» життя в психологічну лабораторію, перетворити в «природну лабораторію» певні життєві ситуації. Замість конструювання штучної соціальної ситуації (як це робиться в психологічній лабораторії), дослідник вивчає ті експерименти, які пропонує саме життя. Треба вибрати такі соціальні ситуації, які піддаються порівнянню, і за допомогою спеціального методу перетворити їх у відповідний експеримент. Якщо одні фактори прийняти за константу, а інші змінювати, то в такій природній лабораторії з’являється можливість для перевірки різних гіпотез. Існує дуже багато схожих ситуацій, і можна перевірити, відповідає та або інша гіпотеза всім цим ситуаціям, - і якщо це не так, то можна з’ясувати, чи існує переконливе пояснення для цього виключення, або треба змінити гіпотезу. Найпростішою формою подібного «природного експерименту» є анкетне опитування (з використанням великого списку відкритих питань або ж у ході особистого інтерв’ю), проведений серед репрезентативних груп людей різного віку, професій.

Теорія фрустрационной агресивності

Існує ще чимало бихевиористски орієнтованих досліджень проблеми агресивності, але єдиної загальної теорії агресії й насильства є теорія фрустрації Джона Долларда й інших, що претендує на пояснення причини будь-якої агресії. Точніше кажучи, ця теорія затверджує наступне: «Виникнення агресивного поводження завжди обумовлено наявністю фрустрації, і навпаки - наявність фрустрації завжди спричиняє яку-небудь форму агресивності».

Через два роки один з авторів цієї теорії, Н.е. Міллер, висловив другу половину гіпотези, зробивши допущення, що фрустрація може викликати безліч різних реакцій і що агресивність є лише одна з них.

Як затверджує Басс, ця теорія була визнана за малим виключенням майже всіма психологами. Сам Басс підбиває критичний підсумок: «На жаль, виняткова увага до фрустрації привело до того, що цілий великий клас антецеденций (шкідливих подразників) був викинутий за борт разом з концепцією агресії як інструментальної реакції. Насправді фрустрація - це лише одна з багатьох антецеденций агресивності, і притім не найдужча».

Первісне просте формулювання цієї теорії сильно постраждало від численних тлумачень поняття «фрустрація». Головними залишаються два значення: 1) припинення початої цілеспрямованої діяльності (приклад із хлопчиком, якого мати, що ввійшла в кімнату, застала в той момент, коли він заліз у коробку з печивом); 2) фрустрація як заперечення, прагнення, страсті, «відмова» у термінах Басса (приклад із хлопчиком, що просить у матері печиво, а вона йому відмовляє).

Багатозначність тлумачень поняття фрустрації зв’язана, по-перше, з тим, що Доллард і інші недостатньо чітко й точно сформулювали свої ідеї. Друга причина, імовірно, полягає в тім, що в повсякденній мові слово «фрустрація» уживається найчастіше в другому значенні, до якого можна було б додати ще й психоаналітичне тлумачення.

Кожному зі значень поняття «фрустрація» відповідають дві зовсім різні теорії. Фрустрація в першому змісті, видимо, зустрічається досить рідко, тому що для неї необхідна ситуація, коли навмисна діяльність уже почалася. У кожному разі серйозного підтвердження або спростування цієї теорії можна чекати тільки від нових наукових дані нейрофізіології.

Що стосується іншої теорії, що опирається на друге значення слова «фрустрація», те складається враження, що вона не витримує перевірки емпіричними фактами. Люди, що простоюють у черзі заради одержання квитка в театр, що вірують під час поста, люди на війні, змушені мириться з відсутністю якісної їжі, - ці й сотні подібних випадків не ведуть до росту агресивності. Насправді найважливішу роль грає психологічна значимість фрустрації для конкретного індивіда, що залежно від загальної обстановки може бути різної.

Психологія й природничі науки

Говорити про психологію як єдиній науці на сучасному етапі досить важко: кожний напрямок пропонує своє розуміння щиросердечного життя, висуває свої пояснювальні принципи й відповідно концентрує зусилля на аналізі певних аспектів того, що розуміє під психічною реальністю. Разом з тим останнім часом спостерігається зближення ряду напрямків - або хоча б тенденція до більшої терпимості їх по відношенню один одному, що означає можливість діалогу й взаємозбагачення.

Тепер я можу повернутися до питання про місце психології в системі наук і спробувати оцінити її зв’язок з іншими науковими дисциплінами.

Зв’язок психології із природничими науками цілком очевидна. Найбільш явний зв’язок - з біологічними науками. В античності душу розумілася як якась життєва основа або сутність живого, і Аристотель співвідносив види душі з розрядами живих істот. Якщо розглядати формування властиво наукової психології, то тут необхідно відзначити кілька аспектів у відносинах психології з біологічними дисциплінами.

По-перше, це запозичення деяких загальбіологічних теоретичних положень для обґрунтування закономірностей розвитку психіки - ряд психологічних теорій апелював до них зовсім безпосередньо.

Pages: 1 2

Збережи - » Біхевіоризм і агресія . З'явився готовий твір.