Бернарда Шоу - видатний англійський драматург, один із засновників реалістичної драми XX в., талановитий сатирик, гуморист. Його творчість користується в нас заслуженою популярністю й викликає загальний інтерес. У нашому літературознавстві створилася ціла наука про творчість Бернарда Шоу. Її основи були закладені А.В. Луначарским, що проявляли глибокий і співчутливий інтерес до пошуків, протиріччям і творчій своєрідності письменника

За останнім часом ученими захищений ряд докторських і кандидатських дисертацій про творчість Б. Шоу й опублікований ряд книг, у тому числі ретельно прокоментований тім листів драматурга (1971), його висловлення про драму й театр (1963), книга А.Г. Зразкової про його театральну й режисерську діяльність (1974). Великі заслуги писавших про творчість Б. Шоу радянських дослідників А. Аникста , П. Балашова, И. Канторовича. Кілька книг присвятила Бернардові Шоу, його драматургічному методу і його впливу на англійський і європейський театр А.Г. Образцова. В Англії ім’я Бернарда Шоу коштує в одному ряді з ім’ям Вільяма Шекспіра, хоча й народився Шоу на триста років пізніше, ніж його попередник. Обоє вони внесли неоціненний вклад у розвиток національного театру Англії, і творчість кожного з них стало відомо далеко за межами їх батьківщини

Переживши свій найвищий розквіт в епоху Відродження, англійська драма піднялася на нову висоту лише із приходом у неї Бернарда Шоу. Він - єдиний, гідний соратник Шекспіра; його по праву вважають творцем сучасної англійської драми. Продовжуючи кращі традиції англійської драматургії, і вбравши досвід найбільших майстрів сучасного йому театру - Ибсена й Чехова, - творчість Шоу відкриває нову сторінку в літературі XX сторіччя. Основною зброєю своєї боротьби із соціальною несправедливістю Шоу обирає сміх. Ця зброя служила йому безвідмовно. “Мій спосіб жартувати полягає в тім, щоб говорити правду”, - ці слова Бернарда Шоу допомагають зрозуміти своєрідність його викривального сміху, що голосно звучить із подмостков сцени от уже ціле сторіччя. Бернард Шоу народився в 1856 р. в Ірландії в Дубліні. Протягом усього XIX в. “Зелений острів”, як називали Ірландію, вирував. Наростала визвольна боротьба. Ірландія прагнула до незалежності від Англії. Її народ злидарював, але не бажав терпіти поневолення. В атмосфері горя й гніву, пережитих його батьківщиною, протікали дитинство і юність майбутнього письменника. Батьки Шоу походили із середовища збіднілого дворянства. Життя сім’ї було з і недружньою. Позбавлений практичної жилки, постійно п’яний батько не превстиг у вибраному їм справі - хлібної торгівлі. Мати Шоу - жінка неабияких музичних здібностей - змушена була сама містити сім’ю. Вона співала в концертах, а пізніше заробляла на життя уроками музики. На дітей у сім’ї обертали мало уваги; засобів на те, щоб дати їм утворення, не було. Але по своїх настроях і поглядам батьки Шоу до передовим патриотически-настроенним шарів дублінського суспільства. Вони не дотримувалися релігійних догм і виростили своїх дітей вільнодумними атеїстами

Основна заслуга в цьому належала матері Шоу, характер якої не був зломлений невдало сформованим сімейним життям. Учився Шоу в дублінській школі, але перебування в ній не було для нього особливо радісним. Не випадково він у наслідку писав: “У школі я не вивчив не чого й забув багато чого”. Однак і шкільний курс завершений їм не був. У п’ятнадцять років він почав сам заробляти собі на життя. Служив дрібним у земельній конторі. Збирав квартирну плату з мешканців бідних кварталів Дубліна. Життя міських нетрів він довідався добре. До двадцяти років Шоу одержав місце старшого касира. Це було не мало, але до цього часу інтереси Шоу вже визначилися. Нічого загального зі службовою кар’єрою чиновника вони не мали

Шоу глибоко цікавився мистецтвом - літературою, живописом, музикою. В 1876 р. Шоу покинув Ірландію й переїхав у Лондон. Певних занять у нього не було, не було й сре дств до з уществованию, але коло його інтересів і культурних запитів був дуже широкий. Він захоплювався театром, під псевдонімом Корно де Боссето публікує свою першу музичну рецензію, а потім у течени й ряду років виступає в пресі як музичний критик. Шоу був не тільки знавцем музики, але й сам чудово грав. Його ім’я стає добре відомим і в театральних колах Лондона. Шоу ніколи не відокремлював заняття мистецтвом від властивого йому інтересу до суспільно-політичного життя свого часу. Він відвідує збори соціал-демократів, бере участь у диспутах, наполегливо виробляючи в собі навички оратора, із захопленням і глибоким інтересом читає “Капітал” Маркса - праця, що, по його власних словах, з’явився для нього одкровенням. Інтерес Шоу до актуального проблемам сучасності позначився в самих ранніх його добутках. У період з 1879 по 1883р. Шоу написав п’ять романів: “Незрілість”, “Нерозумний шлюб”, “Любов артистів”, “Професія Кэшиля Байрона”, і “Соціаліст-одинак”. У ті роки романи Шоу не одержали визнання. Починаючому письменникові довелося витримати тривале й нерівне єдиноборство із численними видавцями. Він одержував тільки відмови, але не здавався

Новатор по своїй природі, Шоу й у роман прагнув внести щось нове. Романи Шоу свідчили про властивому йому майстерності драматурга, що ще чекало випадку для свого виявлення. У романах воно позначилося в чітко вираженій схильності до диалогизированной форми, у блискуче побудованих діалогах, яким в усіх без винятку творах Шоу належить основне місце. В 1884 р. Шоу вступив у Фабіанське суспільство, незабаром же після його створення. Це була соціал-реформістська організація, стремившаяся до керівництва робочим рухом. Своїм завданням члени Фабіанського суспільства вважали вивчення основ соціалізму й шляхів переходу до нього. Як справжній новатор Шоу виступив в області драми. Він затвердив в англійському театрі новий тип драми - інтелектуальну драму , у якій основне місце належить не інтризі, не захоплюючому сюжету, а тим напруженим спорам, дотепним словесним двобоям, які ведуть його герої. Шоу називав свої п’єси “п’єсами-дискусіями”. Вони захоплювали глибиною проблем, надзвичайною формою їхнього дозволу; вони розбурхували свідомості глядача, змушували його напружено міркувати над що відбувається й весело сміятися разом із драматургом над безглуздістю існуючих законів, порядків, вдач. Початок драматургічної діяльності шоу було пов’язане з “Незалежним театром”, що відкрився в 1891 р. у Лондоні. Його засновником був відомий англійський режисер Джекоб Грейн . Основне завдання, що ставив перед собою Грейн , полягала в ознайомленні англійського глядача із сучасною драматургією. “Незалежний театр” протиставляв потоку розважальних п’єс, що заповнювали репертуар більшості англійських театрів того років, драматургію більших ідей. На його сцені були поставлені багато п’єс Ибсена, Чехова, Толстого, Горького. Для “Незалежного театру” почав писати й Бернард Шоу

Pages: 1 2