Колись на крутому схилі гори буйна фантазія позбирала з усіх усюд дерева, і тепер вони створили мальовничу строкату сім’ю. Між стовбурами дерев пробивалося світло літнього сонця, простір манив загадковим затишком. Батько, ідучи від дерева до дерева, перед кожним зупинявся, наче зустрівся зі знайомою людиною. У саду на схилі гори були не тільки розлогі яблуні, а й зовсім молоденькі яблуньки. Так само росли різного віку та різних сортів груші. Черешні, вишні, сливи, абрикосові дерева, кущі аґрусу, смородини, порічок, густі малинові зарості. А ще грецькі горіхи, кущі глоду, шипшини, ліщини. Упереміжку з ягідними та плодовими деревами - і дубки, й липи, й черемхи.

Посеред саду вигнались у височінь тополі, білокорі берези світилися, сяяли білизною стовбурів, шумували плетивом кіс.

Гора така, зауважив товариш, - що ні під город не зореш, ні збудуєшся. То кожен господар напроти своєї хати чи траву косить для корови або кози, чи ось так позасаджував деревом. А наш батько скільки жив у хаті під горою, то саджав дерева. Ото за багато літ і понасаджував.

Старий, спираючись на ціпок, торкався до дерев долонею, наче хотів відчути їхнє тепло або ж передавав їм тепло своє.

Оцей дуб, - показав товариш на ошатного кремезня, - ми вдвох із батьком посадили. Кожне дерево тут посаджене не самим батьком, а з яким-небудь гостем, із іншим чоловіком. Кожне дерево - це пам’ять про ту людину. Батько пам’ятає про них усіх. А біля отого каштана, що за березами росте, раптом зупиняється й питає: «А з ким же я садив його, не пам’ятаєш?» Звісно, я не пам’ятаю, бо, може, й не знав ніколи. То він аж посірів на лиці, що ім’я людське забулося.

Почувши розповідь товариша, я вже по-іншому дивився на строкатий сад на схилі гори. Колисаний вітерцем, він обізвався легким шелестом гілля, хистким мереживом тіней, що плавало по траві, голосами птахів, що пурхали поміж віття. Стежачи, як до нас наближається батько, я подумав про те, що він, мабуть, ось зараз іде не просто поміж дерев, а поміж спогадів, які й складають його сьогоднішню справжню сутність.

39. За законами природи

Цілком імовірно, що споконвічна віра в чудодійне - закономірний початок того шляху, яким ішло людство, пізнаючи світ. Люди не знали й не могли знати, що навколишня природа розвивається об’єктивно й закономірно.

Майже за кожним природним явищем наші предки бачили певні невідомі й могутні сили. Було загальноприйнятим, що земля тоді трималася на трьох слонах і черепасі, тварини виростали на деревах, у надрах землі містилося потойбічне царство, у піднебессі літали дракони з вогняними язиками, а саме небо на обрії змикалося із землею.

Що це - казки? Ні, це закономірний і неминучий шлях, яким наші пращури йшли до оволодіння знаннями.

Не слід забувати, що наші погляди на світ, його таємниці визначаються загальним рівнем розвитку науки й культури. Сто років тому прояви особливостей психіки людини - сновидіння - поставали у вигляді дійсних представників потойбічних сил, належали до розряду усталених чудес.

Минає час, наука іде вперед, і чудо утрачає ореол незбагненності, свої найістотніші ознаки. Варто згадати звичайне відтворення звуку. Винайдений Едісоном спосіб його запису на грамофонну платівку демонструвався в цирках, немов одне із чудес світу. Фонограф характеризувався на афішах не інакше як «незбагненна загадка природи».

А як же чудеса? Відповідь зрозуміла: потрібно намагатися знайти їх логічне наукове пояснення.

Це, звісно, дуже важко, але процес пошуку, знаходження способів вирішення розкривають перед нами безмірно багату скарбницю уже здобутих людством знань, привчають до логіки наукового мислення, переконують у безмежній пізнаванності світу.

«Знання - сила!» Ці крилаті слова людство збагнуло давно. Мільйони людей жили, не вміючи ні читати, ні писати; покладалися тільки на свій життєвий досвід. Із часом людині, озброєній елементарними знаннями, жилося значно легше. Згодом знання допомогли підкорити, розумно використати силу неба і землі.

Нині, коли розвиток цивілізації сягнув небувалих висот, потреба в нових знаннях є очевидною. Тільки глибина знань дає можливість людині чути й бачити за тисячі кілометрів, досліджу вати таємниці океанів, підкорювати космічні атмосфери.